На разі відомо дві форми силіцену: вільний від підтримки (англ.free-standing) та епітаксійний (осаджений на підкладку). Існування вільного силіцену є теоретично спрогнозованим,[1][2][3] , хоча експериментального підтвердження поки що немає. Натомість, в 2012 році було експериментально отримано епітаксійний силіцен[4], що підсилило зацікавлення двовимірними матеріалами після деякого спаду зацікавленності графеном.[5][6] Однією із переваг силіцену є можливість контролю ширини забороненої зони, що є необхідною умовою використання матеріалу у мікроелектроніці. Заборонену зону силіцену можна відкрити за допомогою прикладення ортогонального електричного поля[7] або осадження сторонніх атомів[8] чи молекул[9], проводячи т.зв. функціоналізацію. Додатково, використання кристалів на основі Силіцію у мікроелектроніці є більш доступним й навіть звичним у порівнянні із кристалами на основі Карбону.
Хронологічно, силіцен — другий елементарний (такий, що складається лише з одного хімічного елементу) двовимірний матеріал після відкриття графену. Також існують роботи з синтезу германену[11] та інших елементарних двовимірних матеріалів (станен[en], борофен тощо).
Примітки
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Силіцен