Підзвітність — відносини між наділеними владою і тими, хто таку владу їм надав, у яких останні мають право утримувати перших у межах певного набору стандартів, оцінювати, наскільки повно вони виконують свої обов'язки в світлі цих стандартів, накладати санкції, якщо буде встановлено їх невиконання. Наділені владою зобов'язані доповідати і обговорювати результати своїх дій у межах своїх повноважень.
Концепція підзвітності отримала значний вплив у роботах нідерландського політолога Марка Бовенса і так званої «Утрехтська школа» підзвітності. Марк Бовенс розрізняє підзвітність як необхідну чесноту, і підзвітність як
процес, який потребує спостереження та оцінювання.
Для ефективного існування організація має дотримуватися таких принципів підзвітності:
прозорість;
участь;
оцінка;
оскарження і реагування на скарги.
Учасники та складові елементи підзвітності
Учасниками підзвітності виступають будь-які люди та організації, що перебувають у так званих відносинах «принципал — агент». Ними можуть бути політики і чиновники, виборці і політики, начальники і підлеглі тощо Але оскільки агент знає більше, ніж принципал (асиметрія інформованості), принципалів може бути декілька, то підзвітність складніша, ніж проста система «принципал — агент».
Елементи підзвітності визначаються тим, перед ким відбувається звітування та у якій формі. Обов'язки звітування визначаються наступним:
кому здійснюється звітування;
про що здійснюється звіт;
як здійснюється звіт.
Види підзвітності
Підзвітність є складовою частиною існування організацій різного типу. Можна виділити такі види підзвітності
політична — перед виборцями;
адміністративна (бюрократична) — перед установами вищого рівня;
фінансова — перед аудиторськими організаціями;
юридична — перед судами і трибуналами;
професійна — перед колегами і галузевими асоціаціями;
соціальна — перед клієнтами, групами зацікавлених осіб або споживачами.
Форми підзвітності
Залежно від змісту зобов'язань і виду розрізняють такі види:
діагональна (аудиторські організації, омбудсмени й наглядові установи);
горизонтальна (соціальна й професійна підзвітність).
Вертикальна підзвітність є зазвичай обов'язкова і передбачає безпосередні санкції. Горизонтальна форма є радше добровільною й опосередкованою. Діагональна є поєднанням двох інших. У горизонтальній або діагональній підзвітностях прямі санкції не передбачені, але можуть бути суворі публічні й політичні наслідки.
Підзвітність у владі
Одним з принципом розподілу влади є підзвітність. Так у Конституції України визначена підзвітність виконавчих органів влади.
Соціальна підзвітність
Соціальна підзвітність є взаємодія між владою та громадянським суспільством, яка направлена на максимальне залучення другої сторони у систему прийняття рішень та планування політики. Вона спрямована на зміцнення взаємовідносин між громадянами та державою; посилення значення громадської думки; більш ефективне надання послуг; реальне забезпечення прав людини та боротьбу з корупцією.
Для успішного функціонування механізму соціальної підзвітності необхідна участь громадянського суспільства на всіх етапах реалізації державної та регіональної політики.
Нестерович В.Ф. Конституційно-правова модернізація органів державної влади у рамках утвердження демократії участі в Україні / В.Ф. Нестерович. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2016. № 1. С. 67-76.
Державна антикорупційна політика і запобігання та протидія корупції на публічній службі в органах державної влади і органах місцевого самоврядування: монографія / автор. кол.; В.В. Василевич, Т.Е. Василевська, В.Ф. Нестерович, Е.В. Расюк, А.В. Савченко, В.Л. Федоренко (кер.) та ін.; за ред. проф. Ю.В. Ковбасюка і проф. В.Л. Федоренка. К.: Видавництво Ліра-К, 2016. 524 с.
Нестерович В.Ф. Принципи відкритості та прозорості у діяльності органів державної влади як важлива передумова для утвердження демократії участі / В.Ф. Нестерович. Філософські та методологічні проблеми права. 2016. № 4. С. 67-78.
