Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого Отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників I—VIII століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).
У філософії
Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику — і саме нею є патристика. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень І–VIII століть, коли їхні представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Аврелій Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, юдейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З III століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.
У теології
В теології патристика є частиною догматики (часто як історія догми) чи патрології (як один з об'єктів дослідження). Іноді патристика ототожнюється з патрологією. У православній церкві поширене (однак не загальноприйняте) розуміння патристики (і, відповідно, патрології) не як класичного періоду розвитку богословської думки, а як сукупності богословських учень взагалі, тобто без завершення періоду у VIII столітті. Тому у православній літературі можна іноді зустріти терміни «давньоруська патристика», «румунська патристика», «патристика XIX століття» і под. Це робиться з метою підкреслення єдності і тяглості богословської думки в Церкві.
Основні представники
Особливості і розвиток
Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з III століття, патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Патристикою людина тлумачиться як Божа істота, чия істинна і первісна сутність була викривлена після гріхопадіння. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога (богопізнання), спонукання рухатися цим шляхом задля досягнення єдності з Богом (теозис), що єдине може повернути людину до її первісного «негріховного» стану.
Ключові фігури
Див. також
Джерела
- Філоненко М. Патристика // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
Література
Посилання
|
---|
| Основні дисципліни |
| |
---|
| Допоміжні дисципліни |
|
---|
| Напрямки |
|
---|
| |
|
Література та бібліографія |
|
---|
| Тематичні сайти |
|
---|
| Словники та енциклопедії |
|
---|
| Довідкові видання |
|
---|
| Нормативний контроль |
|
---|
|