П'єр Бланшар народився у Французькому Алжирі, учасник Першої світової війни. З 1919 почав виступати в театрі «Одеон», потім навчався в Паризькій консерваторії і працював у різних драматичних театрах. З 1921 почав зніматися в кіно (перший фільм «Тато, добре серце», режисер Анрі Крос) й одночасно працював акторам в різних паризьких театрах. На початку кінокар'єри Бланшар виступав в амплуа «перших коханців», потім створив декілька значних романтичних образів. Повною мірою талант Бланшара проявився у фільмах, де він грав людей важкої, іноді трагічної долі. У фільмі П'єра Шеналя «Злочин і кара» (Crime et Châtiment, 1935) за романом Ф. М. Достоєвського зіграв Раскольнікова, за що був удостоєний Кубку Вольпі за кращу чоловічу роль на МКФ у Венеції (1935). Виконав головні ролі у фільмах «Пікова дама» (La dame de pique, 1937) Федора Оцепа за твором А. С. Пушкіна і «Гравець» (Le Joueur, 1938) Луї Дакена і Герхарда Лампрехта за романои Достоєвського.
Під час окупації Франції в роки Другої світової війни Бланшар знявся в головній ролі у фільмі режисера Ж. Деланнуа «Понкарраль, полковник Імперії» (1942). Характер відважної людини, що боролася проти Бурбонів, був близький мужнім героям Французького Опору. У 1943—1945 роках Бланшар був одним з командирів загонів Руху Опору, одночасно очолював Комітет звільнення французького кіно, що зіграв велику роль в об'єднанні передових діячів кіно в період боротьби проти фашистських окупантів. Бланшар брав участь у збройному повстанні проти нацистських окупантів в Парижі (серпень 1944 року)[1]. У 1940-і роки знімався в патріотичних фільмах — «Батьківщина» (1946, режисер Л. Дакен) та ін. Бланшар був одним з перших викладачів Інститут вищої кіноосвіти в Парижі.
Загалом П'єр Бланшар знявся у 54 фільмах. Остання стрічка з його участю — «Чорний монокль» (Le Monocle noir, 1961) режисера Жоржа Лотнера.
Особисте життя
П'єр Бланшар був одружений з акторкою Мартою Віно[fr] (уродженою Лагранж); подружжя мало доньку — також акторку Домінік Бланшар (нар. 2.06.1927).