Оли́ва — назва для низки класів природних і штучних матеріалів: нафтопродукти, дьогті (до яких належать вугільні, сланцеві та деревні оливи), синтетичні оливи, а також парафіни, церезини, озокерити, певні олігомерні продукти тощо. Ці речовини, як і ліпіди не можна описати загальною хімічною формулою, але вони близькі за фізико-хімічними властивостями, тому їх можна поєднати в одну групу за основною функційною призначеністю. За фізичним станом у нормальних умовах матеріали, позначені терміном «оливи» можуть бути як тверді, так і рідинні.
Усі базові оливи, для моторних, трансмісійних та гідравлічних мастил, а також палива, мазуту, бітуму і багатьох інших синтетичних матеріалів добувають з нафти. З точки зору структури всі вище названі продукти — це сполуки елементів вуглецю (C = Carboneum) і водню (H = Hydrogenium), які один від одного відрізняються, передусім, молекулами вуглеводню різних розмірів. Проста вуглеводнева речовина — метан CH4 — це також основний складник природного газу. Загалом, можлива майже нескінченна кількість різних за величиною молекул. Залежно від кількості C-атомів в молекулі, можна розрізнити:
Мастильні матеріали можуть вироблятися за допомогою різних технологій:
Усередині молекул можливі як прості, подвійні і потрійні з'єднання, так і нерозгалужені і розгалужені ланцюги і кільця, а також їх поєднання. Для мастильних матеріалів особливо підходять розгалужені ланцюги (ізо-парафіни або ізо-алкани) або кільця (цикло-парафіни або цикло-алкани), дві ці форми мають тільки прості зв'язки. У рафінатів можлива безліч різних молекулярних структур. Гідрокрекінгові оливи складаються, переважно, (а синтетичні вуглеводні майже виключно) з ізо-парафінів або ізо-алканів.
Первинні рафінати Початковий продукт — нафта. Процес виробляння:
Вторинні рафінати Початковий продукт — відпрацьована олива.
Тригліцериди
Здебільшого, це продукти перероблення нафти — змащувальні оливи, гідравлічні оливи, індустріальні оливи тощо. Останнім часом розроблено синтетичні речовини (поліальфаолефіни, гліколі, алібензоли, силікони, складні ефіри, їх суміші й інші продукти), призначені для виконування певного завдання, їх зазвичай також називають «оливами», від англійського слова oil — нафта. Всі мінеральні оливи легші за воду, майже не розчиняються в ній тож через це мають властивість триматися на поверхні води, перешкоджаючи природній аерації, що нерідко спричиняє екологічні проблеми (відходи нафтоперегінних заводів, під час аварій танкерів, розливах біля бензозаправок й інше).
Отримують синтезуванням органічних і елементоорганічних сполук з вуглеводневої сировини (поліальфаолефіни), також до синтетичних олив належать: складні ефіри багатоатомних спиртів, складні ефіри двохосновних карбонових кислот, полісилоксанові рідини (силікони) фтор- і хлорфторвуглеці. Висока стабільність властивостей синтетичних олив, і, те, що їх в'язкість мало міняється залежно від температури, поклало початок широкого вживанню олив цього класу в двигунах і інших механічних пристроях, які працюють за великих перепадів температур. Для синтетичних олив також властивий повільний процес розкладання (деградації). Окрім вживання у важкій промисловості (автомобільній, авіабудівній тощо) синтетичні оливи використовують і в легкій індустрії (наприклад для зменшення утворювання піни), а також їх застосовують в косметиці (засоби доглядання за шкірою тіла, краплі і мазі для очей). Найширше вживання синтетичні оливи дістали в автомобільних двигунах, оскільки сучасні двигуни спроектовані з розрахунком на в'язкі і мийні властивості синтетичних олив, недосяжні для мінеральних. Без відповідної утилізації і перероблення, синтетичні оливи становлять небезпеку для довкілля.
Ефірні олії — леткі, добуті із рослин, духмяні речовини, що зумовлюють їх запах, переважно суміш терпеноїдів, альдегідів, спиртів та інших сполук, котрі застосовуються в косметиці.