Також слово «молотьба» вживається для позначення періоду робіт з молотіння зернових[1], а «обмолот» — щодо закінчення цього сезону[2], і намолоченого зерна[2].
Історія
Обмолот проганянням скота. ПакистанОбмолот рисових снопів шмаганням у Непалі
Молотіння зернових у Стародавньому світі часто проводили за допомогою свійських тварин: їх ганяли по майданчику, де було розкладено збіжжя. Потім зерно провіювали, щоб відділити його від колоскових лусок (полови) і соломи. Давній спосіб досі зберігається у деяких віддалених місцевостях. Окрім того, часто для обмолоту тваринами використовували щити з дощок — дикані[3][4].
Тривалий час обмолот проводили вручну на спеціальних майданчиках — токах, з використанням ціпів. Зжате збіжжя в снопах привозили на гумно і сушили на відкритому повітрі (на вішалах), або в спеціальному приміщенні — клуні (інша назва — стодола). Для цієї операції іноді обладнували особливу будову — снопосушарку (діалектна назва — «осить»), де необхідна для сушіння циркуляція нагрітого повітря забезпечувалася пічкою. Після просушування (в Україні у серпні-вересні) колосся розкладали на току, причому снопи могли як розв'язувати, так і не розв'язувати — в останньому разі це називалося «молотити в околот»[5]. Ударами бияка ціпа зерно вибивалося від жорстких лусок колоса. Після зерно провіювали (часто просто совком або лопатою, або за допомогою примітивних віялок)[3] і відвозили до комор, де зсипали в спеціальні ящики — засіки. Відходи від обмолоту (солома, полова) йшли на корм худобі й називалися «токови́ми кормами»[6]. Полову зберігали в окремих засіках — поло́вниках (іноді половниками називали відділ у клуні або окрему споруду для полови)[7][8]. На корм худобі йшло й погано обмолочене зерно — відвійки[9].
Пізніше (у лісостеповій і степовій зонах України починаючи з XVII ст.)[3] молотьбу стали механізувати — з'явилися молотильні котки (гармани) з кінною тягою. Відтак були винайдені і парові й електричні молотарки. Для провіювання зерна після обмолоту стали використовувати спеціальні машини — віялки (часто 1-2 віялки входили до конструкції молотарки).
На сучасних хлібозбиральних комбайнах операції обмолоту й провіювання здійснюються одразу після зрізання колосся за допомогою автоматизованих агрегатів. З полів до зерносховищ відвозять вже обмолочене зерно. У невеличких господарствах можуть використовувати й молотарки, і тільки зрідка — ціпи.
У культурі
У східних слов'ян після закінчення молотьби готували курей або кашу. Урочистості справлялися з побажаннями ще більшого врожаю наступного року, щастя і здоров'я родині. В українському Поліссі по закінченні пори обмолоту господар брав оберемок обмолоченого колосся і приносив додому, де всі домашні молотили кулаками його на столі. Це грало роль ворожіння — за кількістю вибитих зерен визначали число кіп (одна копа дорівнювала 60 снопам) майбутнього врожаю[10].
Мовні звороти
Брати в обмолот — рішуче впливати на кого-небудь, змушувати до певних дій, учинків[2].
Див. також
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Обмолот
↑В. І. Наулко (керівник), Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко, Т. В. Косміна, О. В. Курочкін, С. В. Мишанич, Т. О. Ніколаєва, А. П. Пономарьов, В. Т Скуратівський, М. Л. Струнка, Л. О. Ткаченко, Г. С. Щербій. Культура і побут населення України. [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Видання друге, доповнене та перероблене. — К.: Либідь, 1993
↑Молотьба / Плотникова А. А. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: в 5 т. / Под общей ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Международные отношения, 2004. — Т. 3: К (Круг) — П (Перепелка). — С. 288—292. — ISBN 5-7133-1207-0.
Великий тлумачний словник сучасної української мови (з. Дод., допов. на CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. — 1736 с.: іл. — ISBN 966-569-013-2
