PROFILBARU.COM

Не плутати з «Добровільним соціалізмом» — книгою американського анархо-індивідуаліста Френсіса Дешвуд Тенді.

Лібертарний соціалізм — сукупність соціалістичних політичних філософій, присвячених опору авторитарному примусу і соціальній ієрархії, зокрема, інститутам капіталізму й держави.

Різновиди

Деякі найбільш відомі лібертарно-соціалістичні ідеології — соціальний анархізм (зокрема, анархо-комунізм і анархо-синдикалізм), люксембургіанство, комунізм робітничих рад, автономістський марксизм (автономізм) і соціальна екологія (Мюррей Букчин). До лібертарних соціалістів відносять такі рухи, як ситуаціонізм, сапатізм і «соціалізм знизу» (запропонований троцькістом Хелом Дрейпером), а також представників лівих комуністів (група «Соціалізм чи варварство»), неомарксистів, «нових лівих» («йіппі») і марксистських гуманістів (Група Джонсон-Форест).

Нарешті, з лібертарним соціалізмом себе ототожнюють окремі течії всередині демократично-соціалістичних політичних партій — «емансипативні ліві» (Катя Кіппінг, Юлія Бонк) у німецьких «Лівих» і «лібертарна соціалістична платформа» (Уфук Урас) у турецьких Партії свободи і солідарності і Партії зелених і лівого майбутнього, а також бразильська Партія соціалізму і свободи.

Виникнення терміна

Як стверджує історик анархізму Макс Неттлау, анархіст Жозеф Дежак випустив журнал «Le Libertaire, Journal du Mouvement Social» у Нью-Йорку між 1858 і 1861 роками, а термін «лібертарний комунізм» з'явився у листопаді 1880, коли його прийняли на з'їзді французьких анархістів.^[1] Терміни «лібертарій» і «лібертарний» стають популярними з 1890-х, коли їх почали використовувати у Франції щоб обійти закони проти анархістів і уникнути негативних асоціацій зі словом «анархія» — так анархісти Себастьєн Фор і Луїза Мішель випустили газету «Le Libertaire» («Лібертарій») у 1895 році у Франції.^[2]

Коротка характеристика

Лібертарні соціалісти виступають за скасування приватної власності на засоби виробництва і скасування (національної) держави як непотрібного і шкідливого інституту. Зрештою, з цим згодна більшість марксистів («Держава і революція» В. І. Леніна), але для лібертарних соціалістів принципові антиавторитаризм і антиетатизм, а також антипарламентаризм. Будучи антикапіталістами і противниками нерегульованої ринкової економіки (за винятком прудоновських мютюелістів), лібертарні соціалісти чітко відрізняються від лібертаріанців.

Заперечуючи використання парламентаризму і державного апарату для перетворення суспільства (хоча зазвичай вони вважають, що парламент і державний апарат необхідно захопити, щоб він не заважав), лібертарні соціалісти підтримують різні форми низової самоорганізації, включаючи робітничі ради, незалежні синдикати, добровільні асоціації, комуни, кооперативи, механізми прямої демократії і демократії участі. Вважається, що подібні лібертарно-соціалістичні принципи самоорганізації були реалізовані у роки Іспанської революції.

Більшість лібертарних соціалістів підтримує революційне повалення капіталістичного ладу (у революційному синдикалізм, наприклад, за допомогою загального страйку), при цьому існує відведена до Генрі Девіду Торо і Леву Миколайовичу Толстому традиція анархо-пацифізму і ненасильницького громадянського опору.

Особливу увагу у лібертарно-соціалістичних течіях приділяється питанням особистої свободи (відомі слова Михайла Бакуніна: «Свобода без соціалізму — це привілей, несправедливість, соціалізм без свободи — це рабство і тваринний стан»). Відповідно, вони підтримують боротьбу проти патріархату і за рівноправність жінок (анархо-фемінізм і соціалістичний фемінізм).

Лібертарні соціалісти, особливо екоанархісти (крайня форма — анархо-примітивісти) і екосоціалісти, виступають за охорону довкілля, захист тварин і гармонійне співіснування людини і природи.

Відомі лібертарні соціалісти

Див. також

Примітки

↑ Max Nettlau, A Short History of Anarchism, p. 75 and p. 145
↑ AFAQ. A.1.3 Why is anarchism also called libertarian socialism?. Архів оригіналу за 9 вересня 2015. Процитовано 10 липня 2015.
↑ На думку Габермаса, вчення Маркса про лібертарний соціалізм було спотворено двома групами послідовників Ф. Енгельса — на чолі з Плехановим і Сталіним, з одного боку, і з Едуардом Бернштейном, з іншого.