Лтава (городище)

скасований =
Іванова гора Старополтавська гора
49°34′56.42″ пн. ш. 34°33′59.51″ сх. д.
Країна	Україна
Місто	Полтава
Перша згадка	899 рік
Статус	археологічно-історична пам'ятка (160001-Н держреєстру[1])
Іванова гора Іванова гора (Україна)

Лтава — місцевість городища та поселення у місті Полтава. Ототожнюється з давньоруською літописною^[2] Лтавою^[3]. Збережена частина культурних нашарувань його центральної частини розміщена на південно-східному краю Іванової гори і, будучи оточеною забудовами, утворює площу Соборного майдану^[4]. Археологічно-історична пам'ятка України.

Історія дослідження

Питання місцезнаходження переправи Ігоря Святославича через Ворсклу вперше викликало інтерес у М. Карамзіна. Проте ані він, ні інший відомий фахівець з проблем давньоруської історії М. Арцибашев, не дали конкретної відповіді на те, чим же була Лтава — селищем, урочищем або річкою у Нижньому Поворсклі. Вони лише відзначали сучасне географічне місце розташування переправи новгород-сіверської дружини там, «де нині [місто] Полтава». У 1845-му місцевість досліджував Т. Шевченко^[3]. Лев Падалка відносив Лтаву-Полтаву до числа давньоруських «міст». На його погляди вплинули факти відкриття на той час І. Зарецьким поховань Х–ХІ ст. неподалік будинку Полтавського губернського земства, виявлення на Соборному майдані у 1905 р. скарбу сіверянських срібних прикрас і публікація результатів обстеження Старополтавської гори В. Ляскоронським, який визначив місцезнаходження Полтавського городища (його острогу):

«... найдавніша частина цього міста, ... знаходиться на тому мисоподібно виступаючому між двома ярами високому виступі, який гострим шпилем удається до річкової долини. На кінці цього мису розташований ... невеликий сквер, а на північний захід від нього – Соборна площа. Розміри стародавнього городища ... невеликі. Воно займало у довжину близько 300–400 саж., і близько половини цього в ширину, ... з боку плато городище відділялося валом, котрий оточував і всі останні його боки»

Давньоруські матеріали на Старополтавській горі, вслід за Зарецьким, виявили М. Гавриленко та археолог М. О. Стан. В 1940-му і 45-му роках археологічне обстеження здійснив І. Ляпушкін. Вже перші його розвідкові роботи дали змогу віднести полтавське поселення до числа найдавніших протоміських центрів Давньої Русі. Після цих робіт було встановлене датування поселення — VIII—XIII ст., а також поставлене питання про можливість існування перерви у його розвитку в ХІ — на початку ХІІ ст. Традицію ототожнення городища як протоцентру міста у своїх працях розвинули зокрема О. Сухобоков, М. Кучера, Б. Рибаков та П. Толочко. Розвідкові обстеження О. Супруненка (1983 та 1986) дозволили розширити уявлення щодо території, зайнятої посадом городища у межах Старополтавської, Інститутської і Миколаївської гір.

Загальна характеристика пам'ятки

Майданчик городища і рештки прилеглих посадів розташовані в історичній частині Полтави безпосередньо на міських ландшафтних домінантах — Старополтавській горі і сусідньому мису Інститутської гори. За часів пізнього середньовіччя городище і поселення були пошкоджені влаштуванням об'єктів полкової фортеці.

Назву Іванова гора ще в середині ХІХ ст. використав відомий археолог і літератор, один з перших наукових співробітників Імператорської Археологічної комісії, зіньківчанин О. В. Терещенко, таким чином вшановуючи ім'я й місце проживання класика нової української літератури, видатного полтавця І. П. Котляревського. З 1990-х рр. назва «Іванова гора» стала загальновживаною, потрапивши на сторінки наукових і туристичних видань.

Іванова гора — практично плаский мис високого корінного берега Ворскли з абсолютними відмітками 152,2–153,5 м в Балтійській системі вимірювань, що скраю зі сходу має незначний уступ. Обмежений ескарпованими крутосхилами, з терасами завширшки 20-70 м на абсолютних рівнях 136—140 м. З півдня і південного сходу мис підрізаний старим узвозом, імовірно, давньоруського часу, що утворює виступ заввишки 2,2–2,5 м.

Вузьке пасмо гребеню мисоподібного утворення з деяким розширенням, розміщене на південь і дещо нижче від рівня плато (з сучасною Білою альтанкою й оглядовим майданчиком) — попри те що традиційно вважається наслідком фортифікаційної діяльності РІА початку XVIII ст., інколи містобудівним утворенням ХХ ст. — може бути рештками одного з укріплень городища.

Навпроти, за 260—300 м через Мазурівський яр, здіймаються східні схили Інститутської гори та Миколаївської гірки, на яких знаходилися посади і «Нове місто» козацької епохи.

Вважається, що рештки городища є залишками літописної Лтави локалізованої на південному сході Переяславської землі, яка згадується під 1173 р. в Іпатієвському списку «Повісті минулих літ» у зв'язку з походом на половців князя Ігоря Святославича^[5].

Примітки

1. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2009 р. N 928 «Про занесення об'єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України». Архів оригіналу за 13 грудня 2016. Процитовано 12 квітня 2022.
2. Игорь же слышавъ то поѣха противу Половцемь и переѣха Въросколъ оу Лтавы кь Пеӕславлю. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 червня 2018.
3. Кудрицький, 1989, с. 311.
4. Супруненко О. Б., Пуголовок Ю. О. Дослідження літописної Лтави: Іванова гора. Частина 1 — Київ: ЦП НАН України і УТОПІК, 2015. — 180 с.: іл. + XII кол. вкл. — ISBN 978-966-8999-65-9
5. “Того ж літа [1173 р.] на Петрів день, Ігор Святославич, зібравши війська свої, поїхав у поле за [ріку] Ворскол і стрів Половців, які тут підстерігають язика. Він захопив їх, і розповів йому колодник, що [хани] Кобяк і Кончак пішли до Переяславля. Ігор тоді, почувши це, поїхав супроти Половців і переїхав Ворскол коло [города] Лтави, [йдучи] до Переяславля, і уздрілись вони з військами половецькими. Але рать [Половців] була мала, і тому не змогли вони стати супроти Ігоря. І через те побігли вони, всю здобич свою покидавши… Дружина ж Ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила”

Література

• Кудрицький, Анатолій (1992). Полтавщина: Енциклопедичний довідник — К.: УЕ, 1992. — 1024 с. ISBN 5-88500-033-6.
• Абашина Н. С., Козак Д. Н., Синиця Є. В., Терпиловський Р. В. Давні слов'яни. Археологія та історія // Археологічні пам'ятки України // Полтава, городище (358—359 с.) — Київ: Стародавній Світ, 2012 . — 364 с. ISBN 978-966-2608-05-2