PROFILBARU.COM

	Крістіан Дяконеску; рум. Cristian Diaconescu
	Крістіан Дяконеску
Прапор	Міністр юстиції Румунії
10 березня — 28 грудня 2004
Спадкоємець:	Моніка Маковей
Прапор	Міністр закордонних справ Румунії
22 грудня 2008 — 1 жовтня 2009
Прапор	Міністр закордонних справ Румунії
24 січня — 7 травня 2012
Попередник:	Теодор Баконскі
Спадкоємець:	Андрей Марга
Народження:	2 липня 1959 (65 років); Бухарест
Країна:	Румунія
Релігія:	Румунська Православна Церква
Освіта:	Бухарестський університет
Партія:	Соціал-демократична партія (Румунія) (2009) і People's Movement Partyd (2022)
	Медіафайли у Вікісховищі

Крістіан Дяконеску (рум. Cristian Diaconescu; *2 липня 1959, Бухарест) — румунський політик, дипломат, юрист. Колишній віце-президент сенату, був міністром юстиції в уряді Адріана Настасе (з 10 березня по 28 грудня 2004) і міністром закордонних справ в уряді Еміля Бока (2008—2009). З 24 січня 2012 був призначений міністром закордонних справ в уряді Бока. Колишній міністр закордонних справ в уряді Міхая Резвана Унгуряну.

Був радником президента Траяна Бесеску з травня 2012 до 30 квітня 2014.

Навчання

В 1983 закінчив юридичний факультет Бухарестського університету. У тому ж році був призначений суддею сільськогосподарського районного суду; 1984–1990 був суддею 4-го окружного суду Бухареста. У 2007 Дяконеску захистив докторську дисертацію в галузі права міжнародної торгівлі в Академії економічних досліджень.

Професійна кар'єра

У період з 1990 - 2000 займав різні посади в Міністерстві закордонних справ в тому числі:

Координатор відділу політико-військового співробітництва МЗС ОБСЄ;
Дипломат Постійного представництва Румунії при міжнародних організаціях у Відні, заступник глави місії з політико-військової безпеки ОБСЄ;
Директор структур ОБСЄ та субрегіонального співробітництва з Міністерством закордонних справ;

У 2000, приймаючи до уваги його досвід в міжнародних переговорах, МЗС довірило Дяконеску важливу міжнародну місію, призначивши його заступником генерального секретаря Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС).

Паралельно своїй професійній кар'єрі, Дяконеску займався викладацькою і науковою діяльностю як один із засновників Фонду Jamestown Foundation. У 2007 Дяконеску отримав науковий ступінь в області права.

З 2002 член СДП, в цьому ж році разом з іншими депутатами соціал-демократичної партії, заснував UNPR і був обраний його почесним президентом з моменту створення, пізніше був висунутий як кандидат на пост президента Румунії.

Політична кар'єра

Був міністром в урядах:

Міністр юстиції

У березні 2004 Дяконеску був призначений міністром юстиції з метою проведення переговорів в процесі приєднання Румунії до Європейського Союзу.

Дяконеску займав пост віце-президента з прав людини і голови оборони громадського порядку і національної безпеки Сенату і заступника голови Сенату.

Кандидатура на місцевих виборах 2008

На місцевих виборах у квітні 2008 був кандидатом від СДП на пост мера Бухареста. Він зайняв третє місце в першому турі з 12,33 % голосів. Його обійшли Сорін Опреску (30,12 %), який був обраний мером в другому турі, і Василе Блага (29,56 %).

Міністр закордонних справ

З грудня 2008 займав посаду міністра закордонних справ в першому уряді на чолі з Емілем Бок, восени 2009 пішов з уряду, у відповідь на звільнення міністра внутрішніх справ Дена Ніка.

UNPR

Дяконеску разом зі своїм колишнім колегою по партії Габріелем Опря заснували нову політичну партію лівого спрямування під назвою Національний союз за прогрес Румунії і вже на першому з'їзді 30 квітня 2010 Дяконеску був обраний почесним президентом нової партії.

З лютого 2011 є одним з чотирьох заступників Голови Сенату. Рік по тому, в січні 2012 був призначений міністром закордонних справ в уряді Еміля Бока, а потім (після відставки Бока) залишився на цій посаді, щоб продовжити свою роботу в уряді на чолі з Міхаєм Резван Унгуряну.

Фонд народного руху

Дяконеску був одним з ініціаторів створення Фонду народного руху. 7 червня 2014 на позачерговому з'їзді партії, Дяконеску був обраний кандидатом на пост президента. 11 червня 2014 був обраний президентом Фонду народного руху.