Конституці́́йний суд (у деяких країнах Уста́вний суд[1], або Конституційний трибуна́л[2]) — орган судової влади в механізмі державної влади, на який покладається правова охорона конституції відповідної держави.
Предметом діяльності конституційних судів, перш за все, є перевірка відповідності правових актів конституції. Крім того, конституційний суд може виконувати інші функції.
Конституційний суд відрізняється від інших органів конституційного контролю (таких як конституційні ради) як правило тим, що використовує змагальну і гласну процедуру розгляду справ[3]. Тобто конституційний суд вирішує питання на засадах саме судочинства, а не як адміністративний орган.
У федеративній державі окремі суб'єкти федерації (наприклад, у Німеччині, РФ) можуть мати власні конституційні суди.
Конституційні суди як специфічні органи державної влади характерні для «австрійського» відгалуження романо-германської (європейської) моделі конституційного судочинства.
В окремих державах конституційні суди наділені й іншими повноваженнями:
розгляд справ з перевірки дієздатності глави держави та інших вищих посадових осіб держави (Вірменія, Болгарія, Литва, Молдова, Португалія, Румунія, Хорватія, Кіпр, Алжир);
розгляд конституційних скарг автономних утворень на незаконне втручання держави в їх діяльність (Чехія, ФРН, Швейцарія). У федеративній державі, зокрема, конституційний суд може вирішувати спори про компетенцію не тільки між федеральними органами державної влади, а й між федеральними органами державної влади та органами державної влади суб'єктів федерації (Австрія, Бельгія, Іспанія, Португалія, ФРН, Швейцарія)[6].
Внутрішні питання організації діяльності конституційних судів регулюються регламентами, що затверджуються цими судами.
Для вітчизняної конституційної теорії та практики спеціальні органи захисту Конституції були практично невідомі до 1990-х. Правова охорона українських радянських конституцій покладалася на вищі органи державної влади та управління, які здійснювали дві основні функції — контроль за дотриманням радянських конституцій і забезпечення відповідності конституцій радянських союзних республікКонституції СРСР.
Спробу формування постійно діючого державного органу правового захисту конституції в колишньому СРСР прийнято пов'язувати з прийняттям 1 грудня1988 року Закону СРСР «Про зміни і доповнення Конституції (Основного закону) СРСР»[7], який передбачав створення Комітету конституційного нагляду СРСР[ru]. Наглядові та контрольні повноваження цього спеціалізованого органу правового захисту радянської конституції закріплювалося в Законі СРСР «Про конституційний нагляд в СРСР»[8]. Але цей Комітет не можна вважати органам конституційної юстиції, адже він існував як своєрідний «додаток» до З'їзду народних депутатів СРСР, який і вирішував основні питання конституційного нагляду і контролю в СРСР. До того ж розпад колишнього СРСР не дав можливості еволюціонувати Комітету конституційного нагляду СРСР у повноцінний самостійний постійно діючий орган конституційної юстиції.
В Україні за радянської доби так і не був сформований Комітет конституційного нагляду УРСР, передбачений статтею 112 Конституції УРСР 1978 року, після внесення до неї змін 27 жовтня1989 р.[9]. Натомість після внесення змін до статті 112 Конституції УРСР у 1990 році передбачалося формування більш прогресивного органу — Конституційного Суду УРСР, склад якого мав обиратися Верховною Радою УРСР. Проте і цей орган не розпочинав діяльності.
Утім діяльність Конституційного Суду України в період 1992–1996 років була малоефективною з огляду на те, що Верховна Рада України обмежилася лише призначенням першого Голови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова. Спроби обрати Верховною Радою України заступника Голови Конституційного Суду України та суддів Конституційного Суду України були безуспішними.
У той час основні функції щодо правового захисту Конституції України здійснювалися Президентом України і Верховною Радою України.
Після прийняття 28 червня1996 року нині чинної Конституції України, що чітко визначила систему правового захисту Основного Закону, було прийнято новий Закон України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня1996 року, який і поклав початок реальної діяльності цього єдиного органу конституційної юстиції в Україні[11].
Засади правового статусу Конституційного Суду України
Емблема Конституційного Суду України
Згідно розділу XII Конституції України та відповідного Закону[12], Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.
Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
офіційного тлумачення Конституції та законів України;
відповідності проекту закону про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;
порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України.
↑Маклаков В.В. Конституция зарубежных государств: Учебное пособие. — 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Издательство БЕК, 2000. — XXIV + 564 с. с. — ISBN 5-85639-189-6.
↑Юдин Ю.А., Шульженко Ю.Л. Конституционное правосудие в федеративном государстве (сравнительно-правовое исследование). — М. : Институт государства и права РАН, 2000. — ISBN 5-8339-0015-8.
Jackson, Vicki C., and Mark V. Tushnet. Comparative constitutional law. New York: Foundation Press, 1999.
Kommers, Donald P. Judicial Politics in West Germany: A Study of the Federal Constitutional Court. Sage Publications, 1976.
Kumm, Mattias. «Who is the final arbiter of constitutionality in Europe?: three conceptions of the relationship between the German Federal Constitutional Court and the European Court of Justice.» Common Market Law Review 36.2 (1999): 351–386.
Landfried, Christine. «Judicial policy‐making in Germany: The federal constitutional court.» West European Politics 15.3 (1992): 50-67.
Mason, Sir Anthony. «The role of a Constitutional Court in a Federation: A Comparison of the Australian and the United States Experience'(1986).» Federal Law Review 16: 1-5.
Solyom, Laszlo, and Georg Brunner. Constitutional judiciary in a new democracy: the Hungarian Constitutional Court. University of Michigan Press, 2000.
Tate, C. Neal, and Torbjörn Vallinder. The global expansion of judicial power. New York Univ. Press, 1997.
Volcansek, Mary L. Constitutional politics in Italy: the constitutional court. Macmillan Press, 2000.
West, James M., and Dae-Kyu Yoon. «The Constitutional Court of the Republic of Korea: Transforming the Jurisprudence of the Vortex?.» The American Journal of Comparative Law (1992): 73-119.
Савчин М. В. «Конституційний Суд України як гарант конституційного ладу.» К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України 186 (2004).
Тацій В. Я., Грошевий Ю. М. «Правові засоби охорони Конституції.» (1995).
Тихий В. «Повноваження Конституційного Суду України та правова природа його рішень.» (2006).
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
