Ковінька Олександр Іванович

Ковінька Олександр Іванович
Ім'я при народженні	Ковінько Олександр Іванович
Народився	13 січня 1900(1900-01-13)  Плоске, Полтавський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	25 липня 1985(1985-07-25) (85 років)  Полтава, Українська РСР, СРСР
Поховання	Полтава
Країна	СРСР
Діяльність	прозаїк
Alma mater	Полтавський національний педагогічний університет імені Володимира Короленка
Мова творів	українська
Жанр	оповідання, гумореска
Партія	Українська комуністична партія (боротьбистів)
Премії	Літературна премія імені Остапа Вишні
Висловлювання у Вікіцитатах

|Lib= |Член КПРС:=

Олександр Іванович Ковінька (справжнє прізвище — Ковінько) (13 січня 1900^[2], Плоске, Полтавського повіту Полтавської губернії Російської імперії — 25 липня 1985, Полтава, УРСР) — український письменник-гуморист.

Біографія

Народився у селі Плоске (нині Решетилівського району Полтавської області) в родині селянина-бідняка^[3]. Закінчив церковноприходську школу, навчався в земському двокласному училищі.

З 12 років пішов у найми. У 1917 році склав екстерном іспити за чотири класи гімназії. Був сторожем у сільській аптеці, служив у міліції в Полтаві.

У період громадянської війни в Російській імперії та у часи боротьби за існування Української Народної Республіки спочатку був у повстанському загоні. 1918 року схоплений кайзерівськими окупантами й відданий до воєнно-польового суду. Звільнений під час наступу Червоної Армії. Був членом партії боротьбистів. Брав участь у боях з денікінцями, потрапив до них у полон. Знову був звільнений і вступив до Червоної Армії (разом з Володимиром Сосюрою). Затим воював у війську УНР. Війна закінчилась для нього у таборі біля Познані (Польща), де перебував у 1920—1921 роках.

Після повернення додому вступив до комітету незаможників. Був секретарем сільради. Навчався на курсах інструкторів-лекторів ТСОАВІАХІМу, виступав з лекціями від цього товариства.

В 1926—1928 роках навчався в Полтавському інституті народної освіти (заочно).

Друкуватися почав 1926 року — тоді з легкої руки Остапа Вишні в газеті «Селянська правда» була вміщена його гумореска «Містки та доріженьки». Друкував гумористичні оповідання та фейлетони в газеті «Більшовик Полтавщини»^[4], журналах «Червоний Перець», «Плуг», «Червоний шлях», «Нова громада» («Соціалістична громада»), «Молодий більшовик» та інших часописах.

1928 року став штатним фейлетоністом газети «Більшовик Полтавщини». Перша книга — збірка гумористичних і сатиричних повістей «Індивідуальна техніка» (Харків, 1929), друга — «Колективом подолаємо» (Полтава, 1930).

6 жовтня 1934 року заарештований органами НКВС у справі «Контрреволюційної боротьбистської організації». У київській Лук'янівській в'язниці зустрівся з полтавськими приятелями Майфетом і Ванченком.

28 березня 1935 року виїзною сесією Військової колеґії Верховного Суду СРСР засуджений до десяти років таборів. Відбувати покарання засланий до Магадана. Там він працював вибійником, бурильником, гірничим майстром, плановиком-економістом на гірничо-промислових підприємствах Дальбуду. Звільнений 1947 року, але без права повернення в Україну, жив у Якутії. Там у 1950 році заарештований удруге і повернений у Нагаєво поблизу Магадана.

4 липня 1956 року судово-слідчу справу його було припинено за відсутністю складу злочину.^[5]

Після реабілітації повернувся на батьківщину, до рідної Полтави. Був відновлений у рядах СПУ, повністю поринув у літературну роботу.

Видрукував у журналі «Прапор» автобіографічну, написану з іронічним усміхом, повість «Як мене купали й сповивали» (1957), видав збірки гумору та сатири «Кутя з медом», «Гуморески» (1960), «І не кажіть, і не говоріть» (1962), «Коти й котячі хвости» (1964), «Директиви і корективи» (1965), «Попав пальцем в небо» (1966), «Всякого бувало…» (1967), «Чарівні місця на Ворсклі» (1968), «Згадую й розгадую» (1970), «Пухові подушки» (1971), «Отак, прямо і прямо» (1976), «Кислі яблука» (1978), «На що ви натякаєте?…» (1978), «Як воно засівалося» (1979), «Гостріше гостріть пера» (1983) та інші.

Його творчий доробок поповнився сатирико-гумористичними повістями «Хрестоносці» та «Превелебні свистуни, або Смішні, чудні й сумні пригоди сільського хлоп'яка Василя Черпака», автобіографічною оповіддю «Чому я не сокіл?..», публіцистичними статтями з проблем розвитку української мови, збереження історико-культурної спадщини рідного народу.

Помер у Полтаві на 86-му році життя.

Творчість

Опублікував понад 30 книг сатири й гумору.

Постійно друкувався в журналах «Перець», «Україна», «Прапор», «Жовтень», вміло відтворював смішне в побуті. Письменник виробив власний стиль неквапливої, іронічної, мудрої оповіді, побудованої на фольклорно-розмовній основі.

Двотомники вибраних творів виходили в Києві у 1970-их та 1980-их роках.

Літературна спадщина перекладалася російською, білоруською, грузинською, вірменською та іншими мовами.

Відзнаки, вшанування

Меморіальна дошка в Полтаві

Меморіальна дошка в селі Плоске

• Лауреат премії ім. Остапа Вишні (1984).
• Нагороджений орденом «Знак Пошани» (1970).
• 1992 року на будинку, у якому останнім часом жив Олександр Ковінька (Полтава, вулиця Капітана Володимира Кісельова, 4), встановлено меморіальну дошку.
• В журналі «Перець» № 24 за 1974 рік розміщено дружній шарж А. Арутюнянца, присвячений 75-річчю Олександра Ковінька.^[6][7][8][9]
• 16.10.2020 року в селі Плоске Мачухівської ОТГ відкрито меморіальну дошку українському письменнику-гумористу Олександру Ковіньці на фасаді місцевої школи, неподалік якої знаходилась хата, де народився і провів дитинство письменник.

Видання творів

• Твори, т. 1—2.— Київ, 1970;
  • Подорож до Ворскли.— Київ, "ДНІПРО",1975;
• Твори, т. 1—2.— Київ, 1980.

Примітки

1. Чеська національна авторитетна база даних
   d:Track:Q13550863
2. Олександр Ковінька. Архів оригіналу за 19 Жовтня 2013. Процитовано 16 Квітня 2011. 
3. Автобіографії, 2015, с. 230.
4. Так називалася газета «Зоря Полтавщини» у період із 1924 по 1941 рік
5. ukrlife.org [Архівовано 24 Грудня 2010 у Wayback Machine.] Письменники України — жертви сталінських репресій
6. Журнал перець 1974 24. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 27 Лютого 2021. Процитовано 31 березня 2021. 
7. Журнал перець 1980 01. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 11 Квітня 2021. Процитовано 11 квітня 2021. 
8. Журнал перець 1985 01. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 Квітня 2021. Процитовано 21 квітня 2021. 
9. Журнал перець 1985 17. www.perets.org.ua (укр.). Архів оригіналу за 22 Квітня 2021. Процитовано 22 квітня 2021. 

Джерела та література

[Архівовано 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X. [Архівовано 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 390. — ISBN 978-966-00-0692-8.

• І. В. Зуб. Ковінька Олександр Іванович
• В. І. Прилуцький. Ковінька Олександр Іванович
• Самі про себе. Автобіографії українських митців 1920-х років/ Упоряд. Раїса Мовчан. — Київ : Кліо, 2015. — 640 с. — ISBN 978-617-7023-36-3.