Дія фільму відбувається біля каруселі в центрі Відня на початку XX століття. Герої з'являються і зникають, переміщуючись під звуки музики з каруселі у спальні та інші місця, а потім знову повертаються на карусель. Оповідач відбирає комічні ситуації зваблювання і робить припущення відносно майбутніх пар. Сцени зваблювання починаються епізодом з повією(Симона Синьйоре).
Повія зазиває молодого військового (Серж Реджані), який спочатку опирається, але починає поводитися зовсім інакше, почувши, що для нього все буде безплатно. Вона відводить його під міст, а йдучи, він навіть не пропонує їй сигарету. На балу він спокушає покоївку, і ведучий гри пропонує їй перескочити вперед на два місяці: покоївка знаходить собі нове місце і там позбавляє цноти сина хазяїв, який незабаром винаймає квартиру для таємних зустрічей з одруженою жінкою. Після невеликої затримки карусель зупиняється, але потім запускається знову.
Увечері вона і її чоловік у ліжку розмовляють про жінок: він говорить про дівчат, з якими знався в молоді роки, а потім про одружених пані. Трохи пізніше він запрошує дівчину до приватного кабаре і пропонує їй постійно зустрічатися у затишному гніздечку, яке облаштує для неї, знявши напрокат. Вона запрошує у це гніздечко поета, скептика та оригінала, що базікає без угаву. У поета роман з акторкою, що грає головну роль у його п'єсі. Вона приймає у себе молодого графа (Жерар Філіп), друга своєї матері. На екрані з'являється оповідач з кіноплівкою і ножицями в руках. Він вирізає кілька кадрів, і дія поновлюється, щоб показати двох коханців в обіймах одне одного після сексу. Граф мусить знову зустрітися з акторкою в той же вечір, але напивається і проводить ніч у ліжку з тією ж повією.
Французький історик кіно Жак Лурселль схарактеризував «Карусель» «найкращим зразком офюльсівського бароко», до якого ніколи у французькому кіно «не було таких літературних діалогів […], актори не працювали в такій фамільярній і відстороненій манері (особливо Жерар Філіп) і настільки абстрактна схема не мала такого успіху у масового глядача»[4].
Додаткові факти
У 1952 році цензори штату Нью-Йорк відмовилися видати ліцензію на демонстрацію фільму, мотивуючи це тим, що він є «аморальним» і може «підірвати суспільну мораль». Апеляційний суд штату Нью-Йорк, підтримав рішення комісії з цензури, зробивши висновок, що стрічка «експлуатує основні інстинкти людини» і надає «чудове підґрунтя для розвитку чуттєвості, аморальності та сексуальної розбещеності». Рішенням Верховного суду США від 18 січня 1954 року постанови нижчих судів були переглянуті й фільм було допущено до прокату[5].
Наприкінці 1980-х років було знайдено оригінальну копію фільму тривалістю 110 хвилин, показану публіці лише один раз у червні 1950 року. Клод Бейлі в журналі «L'Avant-Scène» писав, що «Офюльсу довелося обчикрижити стрічку, вирізавши або пом'якшивши деякі ключові сцени». Ця копія вийшла в кінотеатральний прокат у 1989 році[4].
У 1964 році Роже Вадим зняв римейк фільму, який на думку Жак Лурселля «краще за все забути назавжди»[4].
↑Дон Б. Соува. Карусель/La ronde // 125 запрещенных фильмов: Цензурная история мирового кинематографа. — Екатеринбург : Ультра. Культура, 2008. — С. 165-167. — ISBN 978-5-9681-0121-1.(рос.)
Література
Лурселль, Жак. Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 1. — С. 889—892. — 3000 прим. — ISBN 978-5-904175-02-3.(рос.)
Посилання
Карусель на сайті IMDb(англ.) (станом на 13.02.2016)