Ецдорф був дуже здібним службовцем, тому в досить короткий час зробив успішну державну кар'єру. Всього за 12 років із чиновника найнижчого рангу став очільником краю. Першим дослужився посади президента, живучи і працюючи на Буковині, куди приїхав звичайним урядовцем.[4]
Остаточно до Черновиць очільник краю зі своєю адміністрацією повернулись вже 12 жовтня1917 року, і відразу приступили до здійснення першочергових заходів для повернення краю до звичного життя.
Заради справедливості варто відзначити, що президент Ецдорф не встиг у повній мірі скористатися таким високим становищем, оскільки то був короткий період його урядування і надзвичайно важкий та відповідальний історичний період.[3]
Пізніше видатний громадсько-політичний та державний діячОмелян Попович у своїх спогадах так охарактеризує останнього президента Герцогства Буковина:[5]
...чоловік спосібний, енергійний і діяльний, та який не мав уже часу й нагоди розвинути своїх здібностей ...
Розпад Австро-Угорщини
Самими критичними для краю були жовтень і листопад 1918 року, коли в процесі відстоювання свого права на самовизначення максимально загострився конфлікт між двома місцевими титульними націями(українцями та румунами). Проте, Йозеф фон Ездорф, завдяки виваженим і мудрим крокам, зумів зберегти крихку рівновагу і не допустити до громадянської війни.
Відомий австрійськийісторик—буковинознавецьЕріх Прокопович у своїй монографії «Кінець австрійського панування в Буковині» зазначив: «Проте ще один фактор оберігав Буковину від громадянської війни та випадів радикальних елементів. Він полягав в енергійному та напрочуд умілому управлінні всіма справами цісарсько-королівським крайовим президентом д-ром Йозефом графом фон Ездорфом, який наданими йому незначними засобами влади утримав громадський спокій і з великою енергією та активністю намагався побороти непримиримі суперечності між румунами та українцями, пов'язані з майбутнім становищем краю. Граф Ездорф у ті хаотичні дні був у Чернівцях єдиною людиною, яка, перебуваючи поза партіями та національними конфліктами, стала для населення гарантом енергійної відсічі небезпеці громадянської війни».[6] 27 жовтня1918 р. президент Ецдорф відмовив Янку Флондору у виконанні вимог, поспішно сформованої буковинськимирумунами —уніоністами, альтернативної Румунської Національної Ради Буковини щодо передачі влади у Герцогстві Буковина. Своє рішення Д-р Ецдорф аргументував виконанням урядового наказу про передачу влади тільки представникам обох народів: румунам і українцям.[7]
Незважаючи на безлади, які панували в Черновицях напередодні, 3 листопада1918 року під час проведення Буковинського віча, кройовий президент наказав місцевій жандармерії за жодних обставин не застосовувати зброю і не провокувати конфлікт, а тільки спостерігала і трималася поближче до будинку крайового управління.
В своїй останні телеграмі (05.11.1918)міністерству внутрішніх справ з Черновицьпрезидент Ецдорф доповідав: «Продовжую керувати справами за побажаннями переважної більшості тутешнього населення, яке тільки в моїй особі бачить гарантію збереження спокою та порядку. Прошу вказівки, чи повинен [я] у зв'язку з викладеною ситуацією передавати урядову владу. Зауважу що, якщо вимагатиме ситуація, я спокійно, чесно, по совісті передам владу легітимним представникам націй, оскільки на мій останній запит вже протягом 6 днів немає відповіді звідти».
Надалі його зв'язок з урядом було припинено і граф Ецдорф змушений був приймати рішення на власний розсуд. Як він сам відзначав пізніше:
Коли провалилася спроба встановити зв'язок через Угорщину, мені стало зрозумілим, що не варто чекати жодних подальших вказівок із Відня, і я мушу діяти на власну відповідальність. За такого стану речей мені теж здавалося найкращим дотримуватись своїх обох принципів: якомога краще оберігати інтереси дорученого мені лише як довіреній особі краю і до останньої миті діяти, як австрійський службовець.
5 листопада1918 року було проведено заключне засідання крайового уряду, на якому окремих службовців було відправлено на пенсію, окремим підвищено класові ранги, а тим хто не зможе далі продовжувати службу обіцяно сприяння всіма силами в їхньому переведенні на захід. При цьому, президент Ецдорф наголосив:
...семирічна, майже без фракційна робота крайового уряду, який складався з представників усіх націй, є свідченням того, що й багато націй можуть мирно жити поряд...
Прошу панів подбати про безпеку його цісарської високості пана ерцгерцога Вільгельма.
Пізніше, у своїх мемуарах, Йозеф Ецдорф зазначив: «Українці запевнили мене у своїй повазі до моєї особи і в тому, що я, само собою зрозуміло, є цілком вільним. Вони також запропонували мені озброєний супровід на випадок, якщо я захочу виїхати, але самі ж порадили мені перечекати декілька днів у Черновиць. Так я тимчасово залишився у Черновицях».
Як повідомила місцева преса «Колишній крайовий президент граф Ездорф зразу ж в день передання влади переніс своє місце проживання з палацу крайового управління. Всупереч чуткам про те, що граф покинув місто, повідомляємо, що він перебуває в Черновицях і дотепер не покидав міста».
Його поважали політики різних партій, різних національностей, так як він за досить короткий час свого перебування на Буковині дуже добре вивчив і розумів ситуацію в цьому далекому від столиці, але такому складному герцогстві. І вмів зі всіма налагодити добру співпрацю та розуміння.[3]
Коли я одужав, Флондор надав для мене спеціальний потяг, яким я разом із 120 буковинцями 20 грудня прибув до Відня
Австрійський період
Повернувшись у Відень, Йозеф Ецдорф подав до Державного управління внутрішніх справАвстрії детальний звіт «Останні дні Австрії на Буковині» (№ 2575 від 21.01.1919), в якому на 16 сторінках описуються події, що відбувалися в краї протягом жовтня — листопада 1918 року. Пізніше (1959) цей документ ліг в основу монографіїЕріха Прокоповича(австрійськийісторик-буковинознавець, уродженець Черновиць) «Кінець австрійського панування в Буковині», в якій на документах відтворив складні сторінки історії тих років, ретельно зафіксувавши всі звіти президента Буковини д-ра Ездорфа.
Сам Йозеф Ецдорф якийсь час працював у виконавчій владі, але в квітні 1922 року вийшов у відставку за власним бажанням.
В 1931 році він склав адвокатський іспит і повернувся до юридичної практики — обійняв посаду канцеляриста у Віденькій адвокатській канцелярії.
Протягом 1934—1938 р.р. — один із видатних членів монархістсько-легітимістського руху. Після аншлюсу, був заарештований та ув'язнений на три місяці.
Помер 12 грудня1950 року у Відні, де й похований.[8]
Примітки
↑ абДо 140-річчя від дня народження крайового президента Буковини Йозефа графа фон Ецдорфа (1879—1950).
↑М. В. Никифорак ІНСТИТУТ КРАЙОВОГО ПРЕЗИДЕНТА В СИСТЕМІ АВСТРІЙСЬКОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ НА БУКОВИНІ (1853—1918 РР.) //Науковий вісник Чернівецького університету. 2010. Випуск 525. Правознавство, — с. 5-11.
↑Ластівка Є. С. Останній крайовий президент Буковини : 14 грудня — 55 років від дня смерті Йозефа графа фон Ецдорфа / Є. С. Ластівка // Крайова освіта. — 2005. — 16 груд. (№ 47). — C. 13.
↑Добржанський О. В., Старик В. Змагання за українську державність на Буковині (1914—1921 рр.). Документи і матеріали. — Чернівці, 2009 — C. 248.
.svg){kind=small}
