Френсіс Елізабет Сомервіль Александр (уроджена Колдвелл; 13 грудня 1908 — 15 жовтня 1958) — британська геологиня, науковиця і фізикиня, чия воєнна робота з радаром і радіо привела до ранніх розробок у радіоастрономії, а післявоєнна робота з геології Сінгапуру вважається важливою основою для сучасних досліджень. Александр отримала ступінь докторки філософії в коледжі Ньюнем, Кембридж, і працювала в радіопеленгації на військово-морській базі Сінгапуру з 1938 по 1941 рік. У січні 1941 року, не маючи змоги повернутися до Сінгапуру з Нової Зеландії, вона стала керівником дослідження операцій у лабораторії розвитку радіомовлення Нової Зеландії. У 1945 році Александр правильно витлумачила, що аномальні радіолокаційні сигнали, вловлені на острові Норфолк, були спричинені сонцем. Ця інтерпретація стала новаторською роботою в галузі радіоастрономії, що зробило її однією з перших жінок-науковців, які працювали в цій галузі, хоч і недовго[2].
Молодість та навчання
Александр народилась як Френсіс Елізабет Сомервілл Колдвелл 13 грудня 1908 року в Мертоні, графство Суррей.[3] Частину свого раннього життя вона провела в Індії, де її батько, доктор К. С. Колдуелл, був професором коледжу Патна. (Пізніше він був директором наукового коледжу Патна після його заснування в 1928 році). У 1918 році Олександр повернувся до Сполученого Королівства і почав навчатися в середній школі.
Потім Александр вступила до Ньюнем-коледжу в Кембриджі, де вивчала природничі науки, спочатку зосередившись на фізиці. Їй також запропонували місце в Сомервілльському коледжі в Оксфорді та Гіртонському коледжі в Кембриджі. Вона закінчила навчання з відзнакою першого класу в 1931 році, після чого отримала ступінь доктора геології за дисертацію про вапняки Ейместрі під керівництвом Оуена Томаса Джонса. Вона була членом Седжвікського клубу разом з іншими жінками-геологами, Дороті Гілл та Констанс Річардсон. Як і всі жінки-випускниці Кембриджського університету того часу, вона не могла стати повноправним членом університету, доки після 1945 року не були надані рівні права.
У липні 1935 року Александер вийшла заміж за фізика Нормана Александера з Нової Зеландії. Коли її чоловік обійняв посаду професора фізики в Раффлз-коледжі в Сінгапурі, Елізабет Александер поїхала туди і почала вивчати наслідки вивітрювання в тропіках. Її особливо цікавила ерозія і те, як за певних обставин нові гірські породи утворюються з несподівано високою швидкістю.[4] Вона почала проводити експерименти, закопуючи зразки, щоб пізніше порівняти їх з лабораторним контролем. Перебуваючи в Сінгапурі, у подружжя Александрових народилося троє дітей: Вільям у 1937 році, Мері у 1939 році та Берніс у 1941 році.
Примітки
Література
