PROFILBARU.COM

Екологічне право — це система правових норм і принципів, якими регулюються та охороняються суспільні відносини щодо охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні правовідносини).

Такі суспільні відносини розподіляють на:

природоресурсні правовідносини — суспільні відносини стосовно використання природних ресурсів;
природоохоронні правовідносини — правовідносини в галузі екології.

Екологія – інтегративна природничо-правова наука, яка синтезуючи здобутки біології, ботаніки, агрономії, хімії, медицини, геології, експертології та інших наук, розкриває складні процеси взаємодії природи і людства, їх вплив на стан довкілля та здоров’я людини, формує стратегію та правову політику пріоритетності екологічної безпеки суспільства, напрямки екологізації матеріального виробництва, механізми захисту екологічних прав людини. ^[1]

Предметом екологічного права є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами з приводу забезпечення екологічної безпеки , приналежності, використання, відтворення (відновлення) природних об’єктів та комплексів, охорони, а в певних випадках – захисту людини, навколишнього природного середовища від шкідливого впливу з метою попередження, запобігання, усунення його негативних наслідків, зниження екологічних ризиків і задоволення екологічних та інших інтересів в умовах сталого розвитку країни.^[2]

Ю.С. Шемшученко визначає екологічне право як «комплексну галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки та охорони особливо охоронюваних природних об’єктів і територій (об’єктів і територій екомережі) в інтересах теперішніх і прийдешніх поколінь».^[3]

Об’єкти екологічного права^[4] за типом:

диференційовані, цей тип складається з:
інтегровані, до нього відносять:
- довкілля;
- життя та здоров’я громадян.
особливо охоронювані, до нього відносять:
- природні комплекси та ландшафти — об’єкти та території природно-заповідного фонду;
- природно-соціальні умови та процеси — курортні, лікувально-оздоровчі, рекреаційні зони;
- екосистеми — виключна економічна зона, континентальний шельф з розташованими на них природними ресурсами;
- природно-антропогенні зони — території, що зазнали впливу екологічних катастроф;
- екологічна мережа.

Одними з основних принципів екологічного права та охорони навколишнього природного середовища є: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності; гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей; екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широке впровадження новітніх технологій; збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів; науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища.^[5]

В Україні наукові розробки доктринальних основ та правових проблем екологічного права були проведені у Секторі держави і права АН та отримали розвиток у наукових працях В.І.Андрейцева, Г.І.Балюк, Ю.О.Вовка, А.П.Гетьмана, І.А.Дмитренка, В. А. Зуєва, В.В.Костицького, С.М.Кравченко, Н.Р.Малишевої, М.І.Малишка, В. Л. Мунтян. В.К.Попова, Б.Г.Розовського, Н.І.Титової, Ю.С.Шемшученка, М.В.Шульги, О.М. Шумила, В.О.Чуйкова та інших авторів.

В 1992 році на міжнародній конференції в університеті Гофстра у Нью-Йорку відомий український вчений, академік НАН України Юрій Туниця обґрунтував необхідність розробки та прийняття Екологічної конституції Землі, основна доктрина якої згодом була викладена в його працях.^[6]

Сучасне екологічне право створює умови для поширення і підвищення рівня екологічної освіти та формування екологічної свідомості громадян. Екологічно грамотна і вихована людина краще здатна раціонально, на наукових засадах використовувати природні ресурси, користуватися своїми екологічними правами та сприяти реалізації цих прав іншими особами. Екологічні знання потрібні кожній людині, оскільки вона сама є частиною природи, і життя її залежить від безперервного функціонування природних систем.^[7]

Екологічна освіта — це сукупність наступних компонентів: екологічні знання - екологічне мислення - екологічний світогляд - екологічна етика - екологічна культура. Кожному компоненту відповідає певний рівень (ступінь) екологічної зрілості: від елементарних екологічних знань, уявлень дошкільного рівня до їх глибокого усвідомлення і практичної реалізації на вищих рівнях. Умовно можна виділити наступні узагальнені рівні екологічної зрілості: початковий (інформативно-підготовчий), основний (базово-світоглядний), вищий, профільно-фаховий (світоглядно-зрілий).^[8]

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави ( ст. 16 Конституції україни) .

На органи державної влади Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» покладений обов’язок: здійснення розробки та організації виконання державних цільових, міждержавних екологічних програм; проведення моніторингу навколишнього природного середовища та екологічного аудиту, зниження антропогенних навантажень, ліквідація наслідків шкідливого впливу людської діяльності на природне середовище; впровадження у виробництво екологічно безпечних технологій; створення і забезпечення роботи мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації; організація і здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства: про екологічну та радіаційну безпеку, про використання та охорону земель, вод та водних ресурсів, атмосферного повітря, лісів, рослинного та тваринного світу; організація роботи з ліквідації екологічних наслідків аварій; недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів; забезпечення вільного доступу населення до інформації про стан навколишнього природного середовища.

Новою ст. 9^-1 Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», в Україні запроваджується Єдиний реєстр стратегічної екологічної оцінки, як новітньої інформаційно-комунікаційної система, що забезпечує створення, перегляд, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері стратегічної екологічної оцінки та забезпечення екологічної безпеки.

Відповідальність за незабезпечення безпечного для життя і здоров'я довкілля та порушення екологічного законодавства передбачається в окремих нормах кримінального, адміністративного, цивільного та господарського права.

Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII, зазначають, що процеси глобалізації та суспільних трансформацій підвищили пріоритетність збереження довкілля, а отже потребують від України вжиття термінових заходів, указують на необхідність упровадження інтегративного екосистемного підходу в галузеву політику. Мають бути створені умови для активного впровадження технологій енергозбереження та підвищення енергоефективності, збільшення виробництва енергії за рахунок відновлювальних та альтернативних джерел, впровадження найкращих наявних низьковуглецевих, ресурсозберігаючих технологій виробництва, а також сучасних будівельних технологій з тепло- та енергозбереження, що дасть змогу істотно зменшити обсяг викидів парникових газів та забруднюючих речовин в атмосферне повітря, а також скидання забруднюючих речовин у водойми. Потрібно запроваджувати застосування принципів перестороги, превентивності (запобігання), пріоритетності усунення джерел шкоди довкіллю, «забруднювач платить».

Див. також

Примітки

↑ Тертишник В. Конституція України. Науково-практичний коментар. Вид. 3-тє, доповн. і перероб. Київ: Алерта, 2024. С.177. ISBN 978-617-566-844-3
↑ Екологічне право: підручник / [А.П. Гетьман, Г.В. Анісімова, А.К. Соколова та ін.]; за ред. А.П. Гетьмана. Харків: Право, 2019. C. 13
↑ Екологічне право України. Академічний курс: підруч. для вищ. навч. закл. / Г. І. Балюк та ін.; заг. ред. Ю. С. Шемшученка; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ. ун-т права. Київ: Юридична думка, 2005. С. 19.
↑ [1] [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] ст 5. Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»
↑ Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, № 41, ст.546. Із змінами, внесеними згідно із Законами № 3180-XII від 05.05.93, ВВР, 1993, № 26, ст.277 - № 554-IX від 13.04.2020, ВВР, 2020, № 37, ст.277. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1264-12#Text
↑ Туниця Ю. Екологічна конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка,2002. 298 с.
↑ Ільків Н.В. Екологічне право України. Курс лекцій. – Львів: ЛДУВС, 2013. С. 6.
↑ Концепція екологічної освіти України, затв. рішенням Колегії МОН України від 12 грудня 2001 р.

Посилання

Екологічне право [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
Екологічне право України: Підручник [Архівовано 10 травня 2013 у Wayback Machine.] / За ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. - К.: Право, 2005. - 380 с.
Природоресурсове право [Архівовано 23 січня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
Екологічне правопорушення // Словник-довідник з екології : навч.-метод. посіб. / уклад. О. Г. Лановенко, О. О. Остапішина. — Херсон : ПП Вишемирський В. С., 2013. — С. 81.

Номативні акти

Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141
Водний кодекс України
Лісовий кодекс України. Із змінами, внесеними згідно із Законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Із змінами, внесеними згідно із законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text
Закон України «Про стратегічну екологічну оцінку». Відомості Верховної Ради України. 2018 р. № 16. ст. 138. Із змінами, внесеними Законом України від 9 липня 2022 року № 2389-IX. Голос України від 19.11.2022. № 236.
Закон України «Про матеріали і предмети, призначені для контакту з харчовими продуктами». Голос України від 19.11.2022 - № 236.
Основні засади (стратегія) державної екологічної політики України на період до 2030 року, затверджені Законом України від 28 лютого 2019 року № 2697-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 16. Ст. 70.
Закон України «Про пестициди і агрохімікати». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, № 14, ст.91. Із змінами, внесеними згідно із Законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/86/95-вр#Text
Закон України «Про природно-заповідний фонд України». Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, № 34, ст.502. Із змінами, внесеними згідно із Законами України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text
Положення Про Єдину екологічну платформу «ЕкоСистема». Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2021 р. № 1065. Урядовий кур'єр від 21.10.2021 — № 202. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1065-2021-п/print

Джерела

Екологічне право: підручник /за ред. А. П. Гетьмана. Нац. юрид. ун-т ім.Ярослава Мудрого. Харків: Право, 2019. 552 с.
Екологічне право України. Акедемічний курс: підруч. для вищ. навч. закл. / Г. І. Балюк [та ін.]; заг. ред. Ю. С. Шемшученко; Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Київ. ун-т права. - К. : Юридична думка, 2005. - 848 с.
Екологічне право України: навч. посіб. / Б. П. Ратушна, А. В. Рабінович; Укоопспілка, Львів. комерц. акад. Львів, 2015. 203 c. ISBN 978-617-602-153-7
Ільків Н.В. Екологічне право України. Курс лекцій. – Львів: ЛДУВС, 2013. (PDF-файл [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.])
Екологічна енциклопедія: у 3 т. / Всеукраїнська екологічна ліга; редколегія: А. В. Толстоухов (головний редактор) та ін. К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2006—2008. Т. 1. А-Е / 2006. 430 с. ;Т. 2. Є-Н / 2007. 415 с.; Т. 3. О-Я / 2008. 472 с.
Екологічні та природоресурсні податки і збори: науково-практичний коментар до розділів VІІІ, Х, ХІ, ХІІІ, ХVІ, ХVІІ Податкового кодексу України / І. М. Козьяков та ін.; відп. ред. Н.Р. Малишева. Київ: Алерта, 2011. 358 с.
Баб'як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: навчальний посібник. Київ: Атіка, 2000. 216 с.
Вплив антропогенних факторів на ліси. URL: https://studopedia.ru/21_124124_vpliv-antropogennih-faktoriv-na-lisi.html
Митрофанов І.І., Притула А.М. Злочини проти довкілля. Навчальний посібник. К.: Університетська книга, 2010. 205 с.
Дудоров О. О., Мовчан Р. О., Письменський Є. О. Кримінально-правова охорона лісу в Україні: монографія. Київ: Норма права, 2023. 520 с.
Орєхов С. М. Міжнародно-правове регулювання охорони довкілля в Європейському Союзі: монографія. Одеса: Фенікс, 2018. 384 с.
Екологічне право України. загальна частина: навчальний посібник / за заг. Редакцією О. М. Шуміла. Харків: Харків. Нац. ун-т внутр. справ, 2010, 292 с.
Малишева Н. Р., Єрофеєв М. І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Харків: Право, 2017. 416 с.
Рябець К. А. Екологічне право України: Навчальний посібник. К.: Центр учбової літератури, 2009. 438 с.
Туниця Ю. Екологічна конституція Землі. Ідея. Концепція. Проблеми. Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка,2002. 298 с.