У дорослому футболі дебютував 2000 року виступами за команду клубу «Чикаго Файр», в якій провів чотири сезони, взявши участь у 98 матчах чемпіонату. Більшість часу, проведеного у складі «Чикаго Файр», був основним гравцем команди.
Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Рейнджерс», до складу якого приєднався 2007 року. Відіграв за команду з Глазго наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. За цей час додав до переліку своїх трофеїв титул чемпіона Шотландії.
Протягом 2010—2011 років захищав кольори команди клубу «Ганновер 96», але зіграв за німецький клуб лише 4 матчі в Бундеслізі.
До складу клубу «Пуебла» приєднався 2011 року. Відтоді встиг відіграти за команду з Пуебли 92 матчі в національному чемпіонаті.
Із 2014 року грав на батьківщині за клуб «Х'юстон Динамо». У складі х'юстонської команди грав до 2019 року, за цей час відіграв за клуб 124 матчі в MLS, у яких відзначився 1 забитим м'ячем.
Брав участь у шести розіграшах Золотого кубка КОНКАКАФ: 2002, 2003, 2005, 2007, 2013 та 2015 років. На чотирьох з цих турнірів (за виключенням розіграшів 2005 і 2015 років) ставав у складі збірної США континентальним чемпіоном Північної Америки.
15 грудня ДаМаркус Бізлі оголосив про завершення своїх виступів за національну збірну США.[1] Але вже в липні 2015 року по запрошенню головного тренера національної збірної Юргена Клінсмана повернувся до складу збірної для участі в розіграші Золотого кубка КОНКАКАФ 2015 року.[2][3] Проте на турнірі зіграв лише один раз — у матчі за третє місце із збірною Панами. ДаМаркус Бізлі вийшов на поле у додатковий час та не забив останній післяматчевий пенальті, що призвело до втрати американцями призового місця на турнірі.[4]
Усього провів у національній збірній 126 матчів, у яких відзначився 17 забитими м'ячами.