Народився в Парижі 22 травня 1937 року у сім'ї залізничника. В дитинстві, захопившись музикою, самотужки опанував кларнет. Музичну кар'єру починав як крунер (від англ.croon — муркотати — вокаліст, що дотримується принципів свінгового фразування), виконавець у блюзовій і свінговій манері. Перший успіх прийшов до Маршана влітку 1965 року, коли він випустив пісню «La Passionata». Серед інших відомих композицій співака — «Ich Liebe Dich Marlène» (1969) та пісня-попурі «Hey, crooner».
Робота в кіно
З кінця 1960-х Ґі Маршан знімається в кіно. Його дебют відбувся у фільмі «Щонайдовший день», але всі сцени з його участю були вирізані[8]. Лише через 9 років стався його справжній кінодебют у фільмі Робера Енріко «Ромовий бульвар» (1971) у партнерстві з Ліно Вентурою та Бріжіт Бардо. Потім Маршан знявся у фільмі Франсуа Трюффо «Така красуня як я» (1972), але справжня популярність прийшла до актора після успіху комедії Жан-Шарля Таккели «Кузен, кузина». Після цього фільму до нього приклеївся ярлик «латинського коханця». Проте йому вдалося зламати цей образ, виконуючи ролі звичайних людей: простого поліціанта в «Ніжному поліцейському» (1977) та рекламника, якому зрадила дружина, у стрічці «Лулу» (1980).
У 1980-ті роки Маршан грав переважно другорядні ролі, здебільшого «поганих хлопців», серед яких військовик-расист у «Бездоганній репутації» (1981), грубий слідчий, напарник героя Ліно Вентури у фільмі «Під попереднім слідством» (1981), за що отримав премію «Сезар», злочинець у «Смертельній поїздці» (1983), злодій у «Сімейній раді» (1986), цинічний власник гаража у стрічці «Наприкінці літа» (1987) або продажний поліцейський у «Відчиніть, поліція! 2» (1989).
1981 року вперше з'явився у фільмі «Нестор Бурма, детектив-шок», де втілив образ помічника приватного детектива Нестора Бурми у виконанні Мішеля Серро. Через 10 років актор сам зіграє цю роль на телеекрані в однойменному телесеріалі.
Від 1990-х років Маршан дедалі рідше з'являвся на кіноекранах, оскільки знову присвятив себе в основному музиці та роботі на телебаченні.
У 2006 році повернувся в кіно, знявшись у фільмі Крістофа Оноре «Паризька історія». Наступного року з'явився у драмі Гаеля Мореля«Життя після нього». Того ж 2007-го вчетверте був номінований на «Сезара» за найкращу чоловічу роль другого плану у фільмі Крістофа Оноре «Паризька історія» (2006).
Особисте життя
З 2007 року Ґі Маршан одружений із росіянкою з Сибіру на ім'я Аделіна, котра набагато молодша за нього. Місцем свого постійного проживання актор обрав місто Люберон в Аквітанії, на півдні Франції, де займається розведенням коней.
Окрім музики та роботи в кіно й на телебаченні Маршан займався боксом, спортивними перегонами на автомобілях (у складі Star Racing Team), парашутизмом[9]
Ґі Маршан випустив книжки «Le Guignol des Buttes-Chaumont» (2007, автобіографія), «Un rasoir dans les mains d'un singe» («Бритва в руках мавпи», 2008), «Le Soleil des enfants perdus» («Сонце загублених дітей», 2012) та «Calme-toi, Werther !» («Заспокойся, Вертер», 2014).
Фільмографія (вибіркова)
Упродовж своєї кар'єри Ґі Маршан знявся в понад 100 кіно-, телефільмах, серіалах.