За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 5 125 осіб, з них українців — 3 268, росіян — 329, німців — 38, євреїв — 1 212, поляків — 222, інших — 56[2].
Найбільш ймовірна дата заснування припадає на часи князювання Володимира Великого.
Перша згадка про нього є у Київському літопису під 1127 р., розповідається також про місцевого удільного князя — Всеволодка Давидовича, котрий був
вірним васалом київського князя Мстислава і ходив з ним у походи на кривичів (1128) та на Литву (1132). Помер Всеволод Давидович взимку 1141—1142 р. Його син Мстислав Всеволодович брав участь у переможному поході на половців київського князя Святослава Всеволодовича у 1184 р.[4]
З назв урочищ можна довідатися, що Городниця була старою і досить великою оселею, про що свідчать старі назви: Крамниці, Каплиця, Дворище, Церква і т. ін. Як переказують, старе місто Городниця було знищене пожежею під час воєн 17 століття. Над Случчю був мурований замок на високій горі, довкола оточений водою. В околицях Городниці росло багато азалій. За легендою, під час татарських нападів жителі переховувалися в урочищі Свята Лоза. Багато жителів в кінці 19 — на початку 20 століття працювали в фабриках і на бендючках (місцях, де сплавляли дерево). В містечку була церква, на високій горі над Случчю, фабрика порцелянових виробів, кам'яного посуду. Після пожежі корецької порцелянової фабрики в 19 столітті, городницькі вироби знайшли собі збут не тільки на місцевих ринках, але у Франції і Чехії. На цій фабриці працювало 350 робітників, а річний дохід з проданого товару становив 150 тисяч рублів. Фабрика ця була зроблена на взірець закордонних, було там 2 порцелянові печі і 5 фаянсових. Відповідну глину до фаянсових виробів видобували в Городниці, а порцелянову привозили з села Дубрівки. При самій річці Случ стояв млин для перемолу керамічних матеріалів і другий млин в Перевезні, де до 1865 року була також залізна фабрика, що працювала на залізній руді найкращого на Волині сорту. На річці Случ було п'ять портів (бендюг): Крутаха, Чайка, Лучиці, Свята лоза, П'явки, Шописька, через які сплавляли дерево вартості кілька мільйонів і де було задіяна тисяча робітників. Крім того була там скляна гута в селі Криваль, а також великі смолярні і виробництво терпентини (скипидару), в урочищі Гниле була цегельня.
Ще у 19 столітті городницькі ліси були багаті в такі тварин як лосі, кози, глушці, тетереви, вовки, рисі, і навіть ведмеді. З них лосі, зазвичай, трималися на величезному болоті (1600 дес.) Гало. Шар торфу в деяких околицях сягає від 2 до 4 метрів. В урочищах Три копці та Ілуга був тоді смерековий ліс, що займав більше як 1000 десятин. В 1873 р. на лівому березі Случі між селами Велика і Мала Анастасіївка знайдено кількадесят римських монет (срібних) з написом: Германіка сина Друздса, 6 рік н. е. за володіння Гиберія. Монети ці відомий вчений і дослідник історії ВолиніРуліковський передав до музею у Москві. В лісах було 9 курганів.
В кінці 19 століття в селі 233 доми і 2179 жителів, волосне управління, церква 1774 року дерев'яна на місці старої, школа однокласова відкита 1883 року.
За переписом 1911 року у містечку Городниця було: 1267 жит., волосне правління, міщанська управа, пошта і телеграф, земська поштова станція, двокласова школа, земська лікарня, акушерка, аптека, 31 крамниця, горілчана крамниця, 2 лікарні, водяний млин (30000 пудів річної продукції), 2 ресторани, фабрика порцелянових виробів (178000 одиниць річної продукції) і 8 ярмарків річно. До великої земельної власності Гіжицького належало 17000 десятин.
Тут розташований Свято-Георгіївський Городницький ставропігійний монастир МП.
У селищі діяв Городницький порцеляновий завод, заснований у 1799 році Йосифом Клеменсом, князем Чарторийським. Підприємство, продукція якого була відома далеко за межами України і цінувалась у колекціонерів, внаслідок безгосподарності нових власників фактично припинило діяльність; більшість цехів зруйновано.
На сьогодні головним промисловим підприємством селища є лісозавод.
У серпні 2020 року на території селища знайшли так званий Городницький скарб, що містив 38 срібні монети часів Володимира Великого та Святополка Окаянного. Це найбільша знахідка руських монет за понад сто років.[8] Скарб знайшов місцевий рибалка Сергій Комар. За законом він може отримати 20 % від фактичної вартості знахідки,[9] однак процедура винагороди в українському законодавстві не прописана.
В Городницькому парку відпочинку віднайшли рештки захисних конструкцій. Все це наштовхнуло археологів на те, що знайдені скарби не є випадковими. Можливо, поруч було давньоруське поселення. Після детального огляду території науковці-археологи вирішили провести археологічну розвідку[[10]].
Литвинчук Сергій Анатолійович (1985—2022) — молодший сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Нємець Костянтин Аркадійович (1948—2021) — український вчений — гідрогеолог і географ. Доктор географічних наук, професор
