У 1837 р. село налічувало 37 будинків і 226 мешканців.
За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у селі переважно проживали греко-католики, усе населення розмовляло українською мовою[3].
У 1882 р. село належало до волості Долгобичув Томашівського повітуЛюблінської губернії, у селі також було 37 будинків, проживали 313 мешканців, з яких 50 були римо-католиками, решта стали православними внаслідок заборони царем у 1875 р. греко-католицької церкви і захоплення Холмської єпархії Російською православною церквою, та й перехід на римо-католиків був спричинений тією ж забороною. Але жителі села тривалий час таємно зберігали вірність греко-католицькій церкві та відвідували з релігійною метою Галичину. Була в селі дерев'яна церква (належала до парафії в Ощові), панський двір Розвадовських із фільварком.
Влітку 1915 року перед відступом із Холмщини російська армія спалила села і вивезла українців углиб Росії. Тільки після закінчення війни їм поодинці вдавалося повернутися до рідних згарищ. Тут їх очікували польський терор і заборона відбудувати церкву.
У 1939 році в селі проживало 84 родини, з них 69 українських, 12 польських i 3 єврейських[2].
У серпні 1944 року місцеві мешканці безуспішно зверталися до голови уряду УРСРМикити Хрущова з проханням включити село до складу УРСР[4].
↑ абMisilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 420.(пол.)
↑Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Архів оригіналу за 20 вересня 2018. Процитовано 14 серпня 2018.