Смерть лейтенанта Рудольфа фон Вердта 18 вересня 1802 року, один з епізодів Війни палиць. Малюнок художника Карла Людвіга Цеендера. Смерть лейтенанта Рудольфа фон Вердта 18 вересня 1802 року, один з епізодів Війни палиць. Малюнок художника Карла Людвіга Цеендера.
Війна палиць (нім.Stecklikrieg) — громадянський конфлікт, який відбувся в Швейцарії в 1802 році і призвів до розпаду Гельветійської Республіки, відновлення французької окупації Швейцарії та, врешті-решт, до Акту посередництва, продиктованого Наполеоном 19 лютого 1803 року. Конфлікт відбувався між повстанцями, переважно з сільського населення, та урядовими силами Гельветійської Республіки. Цей конфлікт отримав назву «війна палиць» через те, що повстанці використовували підручні інструменти, найчастіше палиці.
Після Луневільського мирного договору французькі війська залишили Швейцарію влітку 1802 року, що призвело до швидкої дестабілізації країни.[1] Ця нестабільність досягла максимуму коли відбулось відкрите повстання, яке виникло в Центральній Швейцарії і було зосереджене навколо міст Цюрих і Берн, а також сільських частин швейцарського плато в кантонах Аргау і Золотурн. Війна розпочалася із сутички на перевалі Ренг в гірському масиві Пілатус 28 серпня 1802 року, після чого у вересні відбулися артилерійські атаки урядових військ на Берн і Цюрих, а 3 жовтня відбулася сутичка в місті Фау в кантоні Во. Після кількох кровопролитних зіткнень повстанців з недооснащеними та маломотивованими урядовими силами Гельветичної республіки, 18 вересня центральний уряд зазнав поразки і був змушений відступити від Берна до Лозани, а потім і повністю припинив своє існування.[2] Владу в країні взяв на себе тимчасовий уряд («Tagsatzung») в кантоні Швіц на чолі з Алоїсом фон Редінгом[en].
Наполеон був занепокоєний тим, що нестабільність у Швейцарії може негативно вплинути на Європу в цілому, і був уповноважений вести переговори про врегулювання між ворогуючими сторонами.[3] В ініційованому ним Акті про посередництво були надані поступки вимогам повстанців. За цим актом Швейцарія відмовилась від централізованої структури Гельветської Республіки на користь більш федеративного устрою. Також, в цьому акті було заявлено що Швейцарія має бути федеративною, і що спроби нав'язати там будь-яку іншу систему є нерозумними і протиприродніми.[4]
Реакція Британії
Французьке вторгнення являло собою порушення Ам'єнського договору, і воно було використане Великою Британією як привід для відновлення війни проти Франції 18 травня 1803 року. Втручання Франції до внутрішніх справ швейцарців спонукало британців посилити свою роль в континентальній політиці. Попри те, що британці часто намагалися залишатися осторонь внутрішньої боротьби на континенті, дії наполеонівської Франції загрожували порушити наявний порядок, а разом із ним економічне панування Великої Британії.[5] Хоча Акт посередництва, нав'язаний внаслідок французького вторгнення, не сильно змінював наявний у Швейцарії порядок, але відновлення значної частини традицій та форм урядування в Швейцарії, які існували ще до вторгнення Французької Республіки, технічно, було порушенням Ам'єнського договору, який забороняв Франції втручатись в справи інших держав.[6]
Примітки
↑AN, Jürg Stüssi-Lauterburg /. Bâtons, guerre des. HLS-DHS-DSS.CH(фр.). Архів оригіналу за 31 січня 2017. Процитовано 12 грудня 2016.
↑Switzerland, Markus G. Jud, Lucerne. History – All About Switzerland. swiss-government-politics.all-about-switzerland.info. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 12 грудня 2016.
↑Diète fédérale. HLS-DHS-DSS.CH(фр.). Архів оригіналу за 5 листопада 2016. Процитовано 12 грудня 2016.
↑PM, Andreas Fankhauser /. Médiation. HLS-DHS-DSS.CH(фр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 12 грудня 2016.
.svg){kind=small}
