Григо́рій Гу́рійович Верьо́вка (13 (25) грудня 1895(18951225), Березна — 21 жовтня 1964, Київ) — український композитор і хоровий диригент, педагог.
Народився в українській родині в козацькому містечку Березна на Чернігівщині, серед братів і сестер — Антон Верьовка — краєзнавець, фольклорист, музикант. 1916 року закінчив Чернігівську духовну семінарію. 1918—1921 навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова. 1933 закінчив інститут екстерном.
Від 1919 року працює організатором і керівником самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.
1923—1927 роки працює в музично-драматичному інституті, від 1931 року — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського). Від 1947 — професор консерваторії. Серед випускників Г. Верьовки — відомі згодом диригенти Михайло Кречко, Лев Венедиктов.
1941—1945 роки — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР, перебуває у примусовій евакуації в азійській частині СРСР.
1943 року організував Український державний народний хор, у 1943—1964 роках був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 року хору надано ім'я Григорія Верьовки.
Творчість Г. Верьовки має величезний вклад в розвиток вітчизняної хорової музики. Він є прямим послідовником Леонтовича і Стеценка, які у свій час приділяли значну частину творчості обробкам народних пісень. Хор який він очолював став взірцем для подальших колективів які виникали в обласних центрах України.
1948—1952 роки — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).
Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 7; надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).
Верьовка як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними. Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: «Ой, як стало зелено», «Ой чого ти земле, молодіти стала» і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня «І шумить, і гуде». Також віддав належне ідеологічному дискурсу, створивши пропагандистські пісні, зокрема «Клятва», пісні, що оспівують каторжну працю на будівельних об'єктах ГУЛАГ СРСР: «Дівчата з Донбасу», «Пісня про Волго-Дон», «Шахтарочка».
Серед творів великої форми кантата «Ми ковалі своєї долі» на слова поета Павла Тичини.
Верьовка створив також обробки пісень російських повстанців-комуністів: «Вперед, народе, йди», «Карманьйола» та інші, а також обробки українських народних пісень: «І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала».
Народний хор рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор співав українські пісні.