Любомльська єврейська община відома ще з 14 століття[2]. Місцеві євреї займались ремеслом, посередництвом і торгівлею. На початку 16 століття в любомльських євреїв виникла необхідність побудови великої кам'яної синагоги, так як община на цей час була досить сформованою, організованою та кількісною. Збудували синагогу в 1510[1][2] році в центрі єврейського кварталу. Любомльська синагога стала однією з найкращих архітектурних споруд того часу і згадувалася в усіх старовинних книгах. Для будівництва такої величної споруди були потрібні значні кошти, тому місцеві жителі взяли їх у позику в Холмського римо-католицького єпископа. Протягом кількох століть синагога була найгарнішою і найціннішою[3] із усіх старовинних архітектурних пам'яток, що прикрашали місто.
У 1918 році в період австро-угорської окупації, Любомльський магістрат замовив в Празісерію марок з видами Любомля. На одній з них зображення синагоги.
Зруйнування споруди
Під час Німецько-радянської війни, в жовтні 1942 року, фашисти знищили майже всіх місцевих євреїв. Було розістріляно до 5000 осіб. Лише кілька десятків євреїв залишилось живими[4].
Після Другої світової війни в Любомлі утвердилася радянська влада. За її наказом 1947 році синагогу розібрали на цеглу, якою вимостили дорогу. В землі лишився тільки фундамент[2]. Ще в радянський час приблизно на тому місці, де розміщувалась синагога, споруджено магазин. Детальні археологічні дослідження не проводились, лише одного разу випадково відкопали фундамент контрфорсу.
Архітектура
Екстер'єр
За архітектурною формою синагога була схожою на фортецю у стилі ренесансу. Основна будівля була приблизно чотириповерхова, а суміжна значно нижча для жіночої відправи[2]. Стіни кожної з цих з'єднаних будівель були оздоблені аттиком у стилі польського ренесансу[3]. Аттик увінчувався зубцями у мавританському стилі, які піднімались над лінією даху, оточуючи його, як стрічка. Унікальні гравірування та різьблення, черепична покрівля, яка виступала довкола головної споруди, надавали їй величності, що послужило натхненням для будівництва інших подібних синагог того часу. Зі східної сторони на фасаді синагоги зверху в центрі були зображені два стоячих леви. Трохи нижче від них з боків — дві зірки Давида. В кожній стіні основної будівлі було по три великих вікна, над якими були зроблені надписи на івриті. У вікнах — вітражі з кольорового скла, середні вікна — також у формі зірки Давида[2].
Інтер'єр
Інтер'єр синагоги був дуже цікавим і довершеним. Стіни розписані безліччю єврейських символів та мотивів, граціозними настінними фресками та малюнками тварин, рослин, музичних інструментів. Священна арка з художньої точки зору була унікальною. Виконані в різних стилях, граціозно вигравірувані скульптурні єврейські мотиви в поєднанні з природним стилем по-особливому гармонували між собою, створюючи композицію високої художньої вартості[2].
Внутрішнє склепіння спиралось на чотири стовпи, між якими розташовувалась біма, вище стовпи переходили в одну округлу колону[3].
Галерея
Любомльська синагога з північно-західного боку. 1917 р.
Любомльська синагога з північно-західного боку
Любомльська синагога з північно-західного боку
Фрагмент синагоги з північно-західного боку. 1930-ті рр.
↑ абВалентина Петрович, Тетяна Яцечко "Стародавній Любомль в історії Волині" // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та Волині: Наук. зб.: Випуск 25; Матеріали XXV Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції, м.Любомль, 25 жовтня 2007 р.—Луцьк,2007.—с., 358 іл.
↑Микола Дзей "Холокост на Любомльщині" // Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та Волині: Наук. зб.: Випуск 25; Матеріали XXV Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції, м.Любомль, 25 жовтня 2007 р.—Луцьк,2007.—с., 358 іл.
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Любомль в історії України та Волині: Наук. зб.: Випуск 25; Матеріали XXV Волинської обласної історико-краєзнавчої конференції, м.Любомль, 25 жовтня 2007 р.—Луцьк,2007.—с., 358 іл.
Наконечный В.А. ПО МЕСТАМ ТРАГЕДИЙ И ПАМЯТИ евреев Волыни (1941-1944 гг.): Статьи. На укр. и рус. языках.—Луцк: Надстырье, 2008.—188 с. ISBN 978-966-517-612-1