Астарта

Астарта
Астарта (Данте Габрієль Росетті, 1877)
Божество в	Ханаанська релігія, фінікійська міфологія^d, Шумеро-аккадська міфологія, Угаритська міфологія^d і карфагенська релігія
Покровитель для	фертильність, сексуальність^[d] і війна
Діти	Мелькарт
Частина від	Ханаанська релігія
Похідна робота	Astarte^[d]
Медіафайли у Вікісховищі

Астарта (фінік. , івр. עשתורת, дав.-гр. Ασταρτη), Аштарт (ассиро-вавилонська) — головна богиня семітів, божественне уособлення планети Венери. Широко відома у східному Середземномор'ї від бронзової доби до античності. Відповідає грецькій Афродіті і римській Венері. У міфології семітських народів богиня родючості, материнства й кохання; у деяких племен — богиня місяця, шлюбу, війни. Як богиню місяця Астарту називали «царицею небесною», зображували її з дитиною на руках.

Поклоніння цій богині було широко поширене серед різних народів античності, й ім'я Астарта, в різних формах, було загальноприйнятим. В її культ входила священна проституція.^[1]

Вавилоно-ассирійська Іштар

Одна з богинь ханаанців, вважалась дружиною Ваала. Часто її зображали оголеною зі збільшеними статевими органами.

Філістимлянська Ашторет

Замість ніг мала риб'ячий хвіст. З цим пов'язували легенди про її обернення на рибу в Ієрополі й уявлення про неї як божество життєдайної вологи. При храмах були священні страви з рибою. Філістимляни називали її Ашторет і вважали богинею війни, як це видно з біблійної розповіді про поразку першого ізраїльського царя Саула. Там розповідається, що його зброю поклали в храм Астарти.^[2] Професор Джон Носс (John B. Noss) у своїй книжці «Релігії людства» пише:^[3]

Інколи вона хапала в руку меча, стрибала оголеною на коня і стрімголов неслася на криваву різню.

Але, загалом Астарта була богинею плодючості і найвидатнішою частиною її поклоніння були оргії в храмах або ж на пагорбах присвячених поклонінню Ваалові, де прислуговували храмові утриманці, що займалися жіночою та чоловічою проституцією.

Сирійська Атаргатіс, Деркето

Монета Деметрія III Евкера із зображенням Атаргатіс з Ешкелона.

Атаргатіс (грец. Atargatis), також Деркето́ (грец. Δερκεθώ) — сирійська богиня родючості, шанована в північній Сирії, частково в хананейців і фінікійців. Лукіан у трактаті «Про сирійську богиню» описує такий храм і його культи. Лукіанова Сирійська богиня, будучи тотожною з Атаргатіс, загалом має риси, запозичені від фригійської Кібели. Культ Атаргатіс позначений синкретизмом.

Атаргатіс була одним з найшанованіших божеств елліністичного світу.

Давня Греція та Рим

З 3 століття до н. е. культ Аштарти приник у Грецію, де її ототожнювали з Афродітою^[4].

У Римі культ Астарти набув поширення у 1 століття до н. е., Атаргатіс шанували під ім'ям Сирійської богині (Деа Сиріа)^[4]. Зображувалась напівжінкою-напіврибою.

Радянське трактування

Українська радянська енциклопедія стверджує, що надалі християнство запозичило йменування цієї богині, теж називаючи Марію «царицею небесною» і зображуючи її з дитиною^[5].

Див. також

• Русалка (напівриба)
• Амазонки (войовнича легендарна жінка)
• Астарот

Примітки

1. «Людство в пошуках Бога» Wachtturm-Gesellschaft, 2001 рік, стор. 45.
2. 1 Самуїла 31:10
3. (англ.) John B. Noss Insight on the Scriptures. том 1, стор. 193.
4. Ботвинник М. Н., Коган М. А., Рабинович М. Б., Селецкий Б. П. Мифологический словарь. Изд. 3-е, доп. М., Просвещение, 1965
5. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Література

• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Посилання

• Іван Франко. Ораторія ІСТАР (укр.)