Ілі-Казахська автономна область (також автономна префектура; каз.ىله قازاق اۆتونومىيالى وبلىسى / Ile Qazaq avtonomııalyq oblysy; кит.трад.伊犁哈薩克自治州, піньїнь: Yīlí Hāsàkè zìzhìzhōu), — автономна область, розташована на півночі Сіньцзян-Уйгурського автономного районуКНР.
Після повного розгрому в 1757 році Джунгарського ханства китайським імператором династії ЦінАйсін Ґьоро на цих землях в 1761 році була утворена провінція Сіньцзян (Нові землі). Але в заплаві річки Ілі споконвіку кочували казахи Середнього жуза, котрі, щоб позбавитися від гніту джунгар, прийняли підданство Росії ще в 1740 році. Лише через 100 років територіальні стосунки між Китаєм і Росією врегулював Чугучацький протокол 1864 року, що дозволяв казахським племенам, як і раніше кочувати на цих землях. Але за Лівадійським договором 1879 року Ілійський район, відрізаний хребтами Тянь-Шаня від решти Сіньцзяна, все ж офіційно відійшов до Китаю. Казахам, що не бажають залишатися в Китаї, було запропоновано відкочовувати на російську сторону. Але багато родів залишилися на своїх звичних пасовищах.
У 1916 році сотні тисяч казахів утекли з імперської Росії сюди, рятуючись від примусових окопних робіт і репресій. У роки громадянської війни сюди вирушали з білогвардійцями і багаті казахські аули. У тридцяті роки ще сотні тисяч казахів утекли сюди вже з Радянського Союзу, рятуючись від голоду і політики утисків комуністичного режиму відносно корінного населення, яку проводив Філіп Голощокін, перший секретар Казкрайкома ВКП(б). У 1954 році урядом КНР, враховуючи склад населення, у регіоні була створена Ілі-Казахська автономна область (ІКАО) з центром в Кульджа (Інін). У 1962 році історія повторилася, але у зворотну сторону. Десятки тисяч казахів повернулися з Китаю, протестуючи проти політики загальної китаїзації населення. В наш час[коли?] ІКАО СУАР КНР і незалежний Казахстан підтримують дружні взаємини.
.jpg)
