До 1943 року зберігалася на хорах собору, в іконостасі Миколаївського вівтаря, праворуч від царських врат, як храмовий образ. Сьогодні зберігається в США в середовищі української еміграції.
Легенда розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам'яті. Вони повертались до Києва по Дніпру в човні. В дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля. У відчаї батьки дитини звернулись до чудотворного образу святого Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.[джерело?] Саме через цю подію ікона Миколи Чудотворця за часів митрополита Єфрема й отримала назву Миколи Мокрого.[1]
Ікона святого Миколи Доброго - список ікони Миколи Мокрого, перед якою сталось "Чудо з половчином в Києві".[3][4]
Ікона святого Миколи Жидичинського - ікона, що згадується в Іпатіївському літописі від 1227 року. Відповідно до тексту літопису, князь Данило Галицький поїхав "клянятись та молитись" святому Миколі в Жидичин, що на Волині.[3]
староукр."Еха Данилъ въ Жидичинъ кланѧтьсѧ и молитисѧ ст҃моу Николѣ."
укр."Їде Данило в Жидичин кланятись та молитись святому Миколі."
Ікона святого Миколая Дворищенського - завдяки якій отримав зцілення найстарший син Володимира Мономаха князь новгородський Мстислав Великий.[1] За легендою Мстиславові приснився Микола Чудотворець з пропозицією допомоги, якщо князь помолиться Миколі, що в Софії Київській. Князь відправив посольство в Київ, проте посли повернулись з іконою Миколи, яку знайшли плаваючою в озері Ільмень біля острова Липно.
Ікона святого Миколи Липного.
Вшанування
За давньою традицією щочетверга після літургії перед чудотворною іконою відправлявся молебень із акафістом св. Миколаю.