Вважають, що Вишенський не мав ґрунтовної освіти[3]. Це відзначали як сучасники полеміста, так і він сам у своїх творах[7]. Імовірно, він здобув освіту вдома, але також мав тісні зв'язки із представниками католицькоїлатинської освічености[7]. Був знайомий із тогочасною польською та латинською літературою[8], мав серед товаришів католицьких викладачів, цікавився протестантськими ідеями социньян[7].
Замолоду вів розгульний спосіб життя, як вважають деякі дослідники, зокрема І. Франко[7][9]. Певний час мешкав у Луцьку[10]. В зрілому віці жив у містах Волині, Галичини й Поділля. На думку В. Шевчука, переломним моментом у житті Вишенського був конфлікт із єзуїтами, що відвернув його від католицтва й змусив зійтися із православним Львівським братством[6].
Приблизно у 1570-х рр. став ченцем Афонського монастиря в Греції, що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Звідти він надсилав в Україну послання, в яких виступав проти з'єднання православної і католицької церков, окатоличення й ополячення України. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. На Афоні письменник прожив понад сорок років: мешкав у кількох монастирях, потім осів у скиті — невеликому житлі ченців-самітників, розташованому віддалік від основних монастирських будівель. Сховавшись від усього світу, він дав обітницю мовчання, проте не дотримався її: відчувши тугу за рідною землею і зваживши на заклики українських братств, у 1604 р. прибуває в Україну. Прожив 2 роки у Львові, бо розминувся думками з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домникії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Юрієм Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Йова Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. Тут він наказав замурувати себе в кам'яній печері. Обряд «відречення монаха від світу» зобразив художньо Іван Франко в поемі «Іван Вишенський».1615–1616 рр. — останній відомий твір «Позорище мисленноє».
У своїх творах Вишенський привертав увагу до життя нижчих верств суспільства, зокрема селянства. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвідоміші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій «Книжці» надрукував послання до самого Костянтина Василя Острозького та православних, написане Вишенським від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — «Книжку», куди ввійшли «Извещеніє краткоє», «Писаніє до всіх обще, в Лядской землі живущих», послання до князя Костянтина Острозького і до єпископів, крім того «Обличеніє діавола-миродержца», «Порада» та ін. В 1600—1601 рр. Вишенський написав «Краткословный отвіт» Петру Скарзі.
У молитвах і роздумах приблизно в 70-річному віці письменник помер.
Твори Вишенського займають особливе місце в українській полемічній літературі XVI—XVII ст. не лише завдяки винятковому літературному таланту автора, але і його своєрідній позиції. Вишенський не обмежувався боротьбою з католицизмом та греко-католицизмом. Спираючись на засади візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад, і вимагав простоти старохристиянського братства, як запоруки здійснення Царства Божого на землі. Вишенський відкидав, зокрема, світську освіту й народні старовинні звичаї, як поганські. Полеміст у своїх писаннях постійно компонував літературні жанри інвективи, послання, апології та різноманітні діалогічні форми.
Письменник зображав яскраві, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств суспільства, зокрема духовенства, протиставляючи їм «бідних підданих» і простих ченців. Урочистий тон, емоційне піднесення майстерно поєднані з гострою сатирою, сарказмом. Низки епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови («простої мови»)[11] надавало творам Вишенського переконливості й ефектності. Стиль полеміста, що має чимало запозичень від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів — українських (із острозького гуртка) і польських (Петра Скарги, Миколая Рея) — «наближається до кращих взірців барокового стилю» (Д. Чижевський).
Погляди
Ікона преподобного Івана Вишенського
Система поглядів Івана Вишенського близька до переконань Томаса Мора, Еразма Ротердамського, Томаса Мюнцера та ін. Незважаючи на заперечення полемістом «латинської вченості», він не виходить за межі пошуків католицьких і протестантських мислителів XVI століття[7].
Іван Вишенський не лише теолог, але й демократ, патріот. Часто у творах проголошував ідеї соціальної рівності. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-перебіжчиків, римо-католицьке та греко-католицьке духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти окатоличення та ополячення найбідніших верств міщанства й селянства України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом усього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством, за знищення нерівності, несправедливості, гноблення, експлуатації і будь-якого «мирського» зла. Найвлучніше про це написав Іван Франко: «І ось
він перший у нашім краю різко та сміло
підніс голос в обороні того бідного
робочого люду, показуючи панам і
владикам, що той мужик — їх брат, а не
просто робоча худоба, що він радується і
терпить, як чоловік і хоче жити, як
чоловік.»
Хотів в Україні бачити таке суспільство, де б людина почувала себе вільною, де б панувало братерство між людьми, і всі жили згідно з настановами й принципами «істинного» раннього християнства. Цій ідеї і підпорядковував всю свою філософську концепцію.
Оцінки Вишенського подій та осіб кінця XVI — початку XVII ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. Він — майстер ораторсько-викривального стилю. У його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності, як вважає А. Ніженець. Творчість полеміста вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець і популяризатор творчості письменника І. Я. Франко написав поему «Іван Вишенський»[12]. Твори Вишенського вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.
Нині творчість Івана Вишенського викликає інтерес не лише в літературознавчому середовищі, а й у філософському, правничому, психологічному. Але, на превеликий жаль, зі шкільної програми вилучено години вивчення творчості полеміста, представника барокової літератури в Україні.
Серед науковців існують праці з вивченням концептосфери писань полеміста[13], ролі його полемічної діяльності в полі структурного психоаналізу[14][15], а також із дослідженням філософсько-правових[16] і богословсько-теологічних ідей[17] Вишенського. Дослідники звертають увагу й на особливості стилістики «Книжки» полеміста[18][19] і на синтетичний характер його текстів[20].
И на полудне и полночи кождый отменный своим голосом зовомый язык, а меновите греци, арапи, сиверани, серби, болгаре, словяне, арабанаши, мултяне, богданци, москва и наша Рус[21].
↑Барсук А. Я. Беларуска-ўкраінскія ўзаемадачыненні ў Рэчы Паспалітай: гістарыяграфічная рэканструкцыя / А.Я. Барсук; пад рэд. С. Я. Рассадзіна. — Мазыр : УА МДПУ імя І. П. Шамякіна, 2017. — С. 70. — ISBN 978-985-477-630-9.
↑Бондаревська, Ірина (2004). Концепт простоти у творах Івана Вишенського (українською) . Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Ін-ту філософії ім. Г. Сковороди НАН України та Полтавського держ. педагогічного ун-ту. с. 165—179.
↑Колич, Ольга (2015). Філософсько-правові ідеї Івана Вишенського (українською) . Науковий вісник Львівської комерційної академії. Серія юридична. с. 43—51.
Білецький О. І. Полемічна література. Іван Вишенський // Зібрання праць: у 5 т. — Київ, 1965. — Т. 1. : Давня українська і давня російська література. — 1965. — 528 с.
Вишенский Иван. Сочинения / под ред. И. П. Еремина. — Москва ; Лениград: Изд-во Академии наук СССР, 1955.— 327 с. (рос.)
Грушевський М. Історія української літератури: у 6 т. — Київ: Либідь, 1993—1996. — Т. 5, кн. 1 : Культурні і літературні течії на Україні в XV—XVI вв. і перше відродження (1580—1610 рр.) — 1995. — С. 91—163, 234—266. (link [Архівовано 12 травня 2021 у Wayback Machine.])
Загайко П. К. Українські письменники-полемісти кінця XVI — початку XVII ст. у боротьбі проти Ватикану й унії. — Київ, 1957. — 90 с.
Ісіченко Ігор, архиєпископ. Іван Вишенський і Львівське братство: літературні аспекти діалогу. Духовні виміри барокового тексту:літературознавчі дослідження. — Харків: Акта, 2016. — С. 233—246.
Махновець Л. Є. Сатира і гумор української прози XVI—XVIII ст. — Київ, 1964. — 479 с.
Мицько І. З. Острозька слов'яно-греко-латинська академія. — Київ, 1990. — 192 с.
Ніженець А. М. Реалізм у творчості Івана Вишенського: конспект лекцій по спецкурсу з давньої укр. літератури для студентів-філологів ХДУ. — Харків: [б. в.], 1964. —137 с.
Паславський І. В. Пантеїстична містика Івана Вишенського як форма ідеологічної опозиції церковному феодалізмові. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — Київ, 1984.
Пашук А. І. Суспільний ідеал І. Вишенського. Від Вишенського до Сковороди: з історії філософської думки на Україні XVI—XVIII ст. — Київ, 1972. — 141 с.
Перетц В. Исследования и материалы по истории старинной украинской литературы XVI—XVII вв. — Ленинград, 1926.(рос. дореф.)
Пінчук С. П. Іван Вишенський. Літературний портрет. Державне видавництво художньої літератури. Київ, 1959. — 96 с.
Савченко С. Іван Вишенський поза контекстом «православної реформації» та «українського ренесансу». — Дніпропетровськ: Інновація, 2007. — 76 с.
Самусік А. Ф. Палеміка вакол мэтазгоднасці дзейнасці брацкіх школ на беларуска-ўкраінскіх землях у пачатку XVII ст. Государства Центральной и Восточной Европы в исторической перспективе : сборник научных статей по материалам IV Международной научно-практической конференции, Пинск, 20 – 21 декабря 2019 г. / редкол. : К. К. Шебеко [и др.]. — ПолесГУ, 2019. — Вып. 4. — C. 56–60.
Стратій Я. Вишенський, Іван [Архівовано 11 березня 2013 у Wayback Machine.]. Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — Київ: Пульсари, 2002. — 243 с.
Стратій Я. М. Іван Вишенський і спорідненість його вчення з ідеями Реформації. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні. — Київ, 1991. — 202 с.
Харитонов В. С. Іван Вишенський і розвиток ідеї європейського гуманізму. Література спадщина Київської Русі і українська література XVI—XVIII ст. — Київ, 1981.— С. 196—222.
Щурат В. До біографії і писань Івана з Вишні // ЗНТШ. Львів, 1909. Т. LXXXVII. С. 48-63. (link [Архівовано 24 січня 2022 у Wayback Machine.])
Яременко П. К. Іван Вишенський. — Київ, 1982.— 139 с.
Grabowicz, George G. The Question of Authority in Ivan Vyšens'kyj: A Dialectics of Absence. Harvard Ukrainian Studies: Proceedings of the International Congress Commemorating the Millenium of Christianity in Rus’-Ukraine. — Vol. 12/13. — 1988/1989. — P. 781—794.(англ.)
Gröschel, Bernhard. Die Sprache Ivan Vyšens'kyjs. Untersuchungen und Materialen zur historischen Grammatik des Ukrainischen (Slavistische Forschungen 13). — Köln und Wien: Böhlau Verlag, 1972.(нім.)
Вишенський Іван // Українські письменники: біо-бібліографічний словник: у 5 т. / ред. кол.: відп. ред. О. І. Білецький (голова) та ін. Т. 1 : Давня українська література (XI—XVIII ст.) / уклад. Махновець, Л. Є.— Перероб. вид. Харків: Прапор, 2005. — С. 233—240. ISBN 966-8690-20-6.
