Ð (латиниця)

Đ
Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Ɗ	Ď	Ð,ð	Ɖ,ɖ	Đ,đ	È
É	Ê	Ë	Ē	Ė	Ę	Ě
Ə	Ɠ	Ĝ	Ğ	Ġ	Ģ	Ƣ
Ɡ	Ĥ	Ħ	Ì	Í	Î	Ï
Ī	Į	İ	I	IJ	Ĵ	Ķ
Ḱ	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ	Ł	Ĺ
Ľ	Ŀ	LJ	Ñ	Ń	Ņ	Ň
N̈	Ɲ	Ƞ	Ŋ	NJ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ǫ	Ø	Ő	Œ
Ơ	Ƥ	Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř	Ɍ
Ɽ	ß	ſ	Ś	Ŝ	Ṡ	Ş
Š	Þ	Ţ	Ť	Ŧ	Ⱦ	Ƭ
Ʈ	T̈	Ù	Ú	Û	Ü	Ū
Ŭ	Ů	Ű	Ų	Ư	Ŵ	Ⱳ
Ẋ	Ý	Ŷ	Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ
Ẕ	Ȥ	Ⱬ	Ź	Ż	Ƶ	Ž

Ð, ð (ед) — давньоанглійська літера ðæt, сучасною англійською eth /ɛð/ (також edh або eð). Вживається в ісландській і фарерській мовах.

Мала форма літери ð застосовується в міжнародному фонетичному алфавіті для позначення дзвінкого зубного фрикативного звуку.

Вперше літера ед з'являється в ірландському письмі.^[1]

В давньоанглійську добу літера ð чергувалася з літерою þ (торн), обидві позначали міжзубний фрикативний звук, як дзвінкий, так і глухий. Вийшли з ужитку прибизно 1300 року^[2], але þ затрималась трохи довше і врешті-решт її замінено диграфом th.

Див. також

• Þ (латиниця)

Примітки

1. Freeborn, Dennis (1992), From Old English to Standard English, London: Macmillan, p. 24.
2. David Wilton (September 30, 2007). "Old English Alphabet". Word origins. Retrieved 22 August 2010

Джерела

Ladefoged, Peter; Maddieson, Ian (1996). The Sounds of the World's Languages. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-19814-8.