Ялухін Матвій Петрович

Ялухін Матвій Петрович
Народився	16 листопада 1908(1908-11-16) Русакова, Камишловський повіт^d, Пермська губернія, Російська імперія
Помер	5 червня 1992(1992-06-05) (83 роки) Єкатеринбург, Росія
Поховання	Сибірське кладовище^d
Країна	Російська імперія  СРСР  Росія
Знання мов	російська
Партія	КПРС
Нагороди

Матвій Петрович Ялухін (16 листопада 1908, Русакова, Камишловський повіт, Пермська губернія, Російська імперія — 5 червня 1992, Єкатеринбург, Свердловська область, Російська Федерація) — працівник радянського сільського господарства, птахівник, ветеран тилу, Герой Соціалістичної Праці (1988).

Життєпис

Матвій Петрович Ялухін народився 16 листопада 1908 року в селі Русакова Камишловсткого повіту Пермської губернії^[1].

Виріс у селі Четкарино, посеред бідноти. На початку 1917 року подався в найми до місцевого куркуля. У 1928 році родина Матвія вступила до товариства з спільної обробки землі, а після утворення з нього комуни «Новий шлях», 20-річний Ялухін був обраний її першим головою^[2][3][1][4]. Після загострення класової боротьби в 1929 році, як член невеликого костяка комсомольців брав участь у розкуркулюванні і відразу роздавав знайдене в схованках кулаков місцевим комунарам^[3][2]. У 1933 році, після закінчення Шадринського птахівничого технікуму, приїхав в утворений роком раніше птахівничий радгосп «Балаірський» в селищі Кузнецовський Талицького району Уральської області, де почав працювати зоотехніком. Дослужившись до посади директора радгоспу, вивів його в прибуткові господарства та за високі показники в 1939 році став учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки у Москві, де в нагороду отримав легковий автомобіль «ГАЗ-М1»^[1][3][2][4].

З січня 1940 року до січня 1948 року Ялухін обіймав посаду голови виконавчого комітету Талицької районної Ради депутатів трудящих, на керівництво якої припали роки Великої Вітчизняної війни^[1]. 19 червня 1942 року указом Президії Верховної Ради РРФСР адміністративному центру району — робітничому селищу Талиця був привласнений статус міста районного підпорядкування^[5][6]. За успішне виконання плану хлібозаготівель 1944 року Талицький район був удостоєний Прапора Державного комітету оборони СРСР, а Ялухін як голова райвиконкому нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня^[1][3].

У повоєнний час Ялухін обіймав посаду начальника управління по тваринництву в управлінні сільського господарства Свердловської області, а в 1949 році став заступником начальника обласного управління сільського господарства^[1][3][4]. Обирався депутатом Свердловської обласної Ради депутатів трудящих^[7]. У 1965 році, після рішень березневого Пленуму ЦК КПРС щодо розвитку промислового птахівництва, 57-річний Ялухін був призначений на посаду директора новоствореного Свердловського птахівничого тресту (згодом — генеральний директор виробничого об'єднання «Свердловське» по птахівництву Свердловської області), яким беззмінно керував протягом 27 років до самої смерті^[1][8].

Не маючи систематичної освіти, Ялухін володів аналітичним розумом, вмів розуміти людей, доходити до суті, будувати стратегічно вивірені плани, будучи у своєму роді «самородком» і володіючи рідкісними організаторськими здібностями^[9][1][8]. Зібравши команду фахівців своєї справи (аграріїв, будівельників, енергетиків, механіків тощо), він перетворив трест, що складався з кількох примітивних та убогих господарств, в конгломерат високомеханізованих птахофабрик. На будівництві корпусів господарства були зайняті колективи багатьох заводів, зокрема «Уралмашу» під керівництвом Миколи Рижкова, і згодом частина отриманої продукції надходила працівникам цих підприємств^[1][8]. Ялухін навіть хвалився, що сам директор «Уралмашу» сидів у нього в приймальні, так як першим особам області було вигідно мати на своїй території птахофабрику, яка приносила дохід, створювала робочі місця, розвивала соціальну сферу^[8]. За роки його керівництва потужності свердловського птицепрома зросли практично у два рази, а виробничі показники птахофабрики «Свердловська» — в п'ять разів, в результаті чого почала виправлятися ситуація з дефіцитом яєць. Наприклад, всього лише за одне десятиліття з моменту приходу Ялухіна на виробництво — з 1965 по 1975 роки — виробництво яєць в рік зросла зі 113 мільйонів до 900 мільйонів, у 1977 році був проведений рекордний 1 мільярд яєць, а в 1979 році — вже 1 мільярд 200 мільйонів^[1][8]. У 1973 році в експлуатацію була введена перша в області бройлерна птахофабрика, де для вирощування м'ясної птиці в теплі спеціально був підведений газ. Найбільшою ж гордістю Ялухина стала створена в 1981 році птахофабрика «Рефтинська», побудована поруч з Рефтинської ГРЕС яка стала справжньою фабрикою м'яса^[1][8]. Між тим, під час будівництва птахофабрики виник конфликт — за словами першого директора Рефтинської ГРЕС Ю. В. Іванова, Ялухін противився будівництву фільтрувальної станції та очисних споруд, заявивши, що це «не його справа, тому що він повинен вирощувати курей, а забезпечувати його підприємство питною водою й очищати їх стоки повинен хтось інший»^[10].

Коли на дванадцяту п'ятирічку (1986—1990 роки) господарству «Свердловське» було дано завдання досягти до 1990 році обсягів виробництва яєць у розмірі 1 мільярд 350 мільйонів штук, даний показник був досягнутий вже до кінця 1986 року^[1]. До 1987 року «під керівництвом» Ялухіна значилося 14 мільйонів птахів^[3][2]. За роки керівництва господарством за свою роботу він був нагороджений орденом Леніна, Жовтневої Революції (двічі), Дружби народів і «Знак Пошани». Нарешті, в 1988 році, переступивши рубіж свого 80-річчя, Ялухін удостоївся вищої трудової відзнаки — звання «Герой Соціалістичної Праці» з врученням золотої медалі «Серп і Молот» і другого ордена Леніна^[1][8]. Його птахогосподарство згодом успішно впоралося з переходом країни на ринкову економіку і продовжило свою роботу^[1] (у 2011 році птахофабрика з державного підприємства була перетворена в акціонерне товариство).

Матвій Петрович Ялухін помер 5 червня 1992 року в Єкатеринбурзі на 84-му році життя^[1][4]. Похований на Сибірському кладовищі^[1][11].

Нагороди

• Звання «Герой Соціалістичної Праці» з врученням золотої медалі «Серп і Молот» та ордену Леніна (19 грудня 1988 року, указом Президії Верховної Ради СРСР) — «за досягнення визначних показників у виконанні планів і соціалістичних зобов'язань по збільшенню виробництва і продажу державі продукції тваринництва, великий особистий внесок у розвиток птахівництва області та виявлену трудову доблесть»^[12].
• Орден Леніна (17 серпня 1971)^[1].
• Орден Жовтневої Революції (11 грудня 1973 року, 23 грудня 1976)^[1].
• Орден Вітчизняної війни II ступеня (1 лютого 1945)^[1].
• Орден Трудового Червоного Прапора (8 березня 1958 року) — «за успіхи, досягнуті в роботі по збільшенню виробництва і здачі державі сільськогосподарських продуктів»^[13].
• Орден Дружби народів (12 березня 1982)^[1].
• Орден «Знак Пошани» (22 березня 1966)^[1].
• Медаль «За трудову доблесть» (5 березня 1955 року) — «за вислугу років і бездоганну роботу»^[14].
• Кілька медалей, у тому числі медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.», а також 15-ть медалей ВСХВ і ВДНГ СРСР^[2][1].

Пам'ять

• У 2008 році ім'ям Ялухіна, а також Є. К. Ростецького, Є. Ф. Маркіна та С. В. Єремєєвабули названі премії губернатора Свердловської області для трудівників агропромислового комплексу Свердловської області, зокрема відзначилися працівники птахофабрик<ref>Указ губернатора Свердловской области № 1371-УГ от 29 декабря 2008 года «Об учреждении премий Губернатора Свердловской области имени Героев Социалистического Труда Сергея Васильевича Еремеева, Ефима Федосеевича Маркина, Евгения Константиновича Ростецкого и Матвея Петровича Ялухина для работников агропромышленного комплекса Свердловской области». Губернатор Свердловской области. 29 декабря 2008. Архів оригіналу за 6 червня 2019. Процитовано 3 июня 2019.<ref>.
• У 2012 році нарис про Ялухіна був виданий у книзі «Часу живі голоси» журналіста Я. Б. Хуторянського^[8][8].
• Ім'я Ялухіна носять фірмові магазини птахівничої галузі Свердловської області^[2].

Примітки

1. Тимур Каримов. Ялухин Матвей Петрович. Герои страны. Архів оригіналу за 10 січня 2020. Процитовано 3 июня 2019.
2. Хуторянский, 2016.
3. Хуторянский, 2009, с. 22—23.
4. .
5. Скробов et al., 1985, с. 373.
6. Историческая справка. Администрация Талицкого городского округа. Архів оригіналу за 18 червня 2019. Процитовано 3 июня 2019.
7. Депутаты Свердловского облсовета III созыва (1950—1953). Свободная энциклопедия Урала. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 3 июня 2019.
8. Помилка: не задано параметр |назва= в шаблоні {{публікація}}.
9. Федотовских, 1995, с. 173.
10. Иванов, 2009, с. 24.
11. Сибирское кладбище Екатеринбурга. Проект «Старое кладбище». 25 июля 2018. Процитовано 3 июня 2019.
12. Помилка: не задано параметр |назва= в шаблоні {{публікація}}. — № 52 (2490).
13. Помилка: не задано параметр |назва= в шаблоні {{публікація}}. — № 11 (138).
14. Помилка: не задано параметр |назва= в шаблоні {{публікація}}. — № 2 (93).

Література

• Скробов, В. С. Все для фронта!: Свердловская областная организация КПСС в годы Великой Отечественной войны (1941—1945). Документы и материалы : [рос.] / В. С. Скробов, С. И. Шевелев, В. А. Свалова [и др.]. — Средне-Уральское книжное издательство, 1985. — 382 с.
• Федотовских М. А. Предпринимательство на Урале: история и современность : [рос.]. — Средне-Уральское книжное издательство, 1995. — 254 с.
• Иванов Ю. В. Очерки истории посёлка Рефтинского : [рос.]. — Тевиком, 2009. — 70 с.
• Ян Хуторянский. К 100-летию М. П. Ялухина : [рос.] // Уральский характер. — 2009. — № 7 (37) (январь). — С. 22—23. — 51 с.
• Ян Хуторянский. Свердловский Птицеград : [рос.] // Вечерний Екатеринбург. — 2016. — 7 октября.

Посилання

• Ялухін Матвій Петрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).