Шелазький

Шелазький
Країна	Росія
Акваторії, що омивають	Східносибірське море, Північний Льодовитий океан
Координати	70°6′19.44″ пн. ш. 170°25′41.99″ сх. д.
Шелазький

70°6′19.44″ пн. ш. 170°25′41.99″ сх. д.{{#coordinates:}}: не можна мати більш ніж один первинний тег на сторінку

Шелазький — найпівнічніший мис Чукотки, омивається водами Східно-Сибірського моря. Видається в море на 9 км.

Історичні відомості

Відкритий Семеном Дежньовим 1648 року^[1] (тут розбився один з кочів експедиції)^[2] і був названий мисом Перший Святий Ніс. 1649 року сюди ймовірно дійшов козачий десятник Михайло Стадухін^[ru][3], а його однофамілець Тарас Васильович Стадухін — 1660 року (за іншими відомостями — 1700 року). Останній назвав мис Великим Чукотським^[4]. У 1760-ті роки тут загинув купець Микита Шалауров^[ru][5].

Під час експедиції Ф. П. Врангеля (1820—1824) складено опис мису, згідно з яким він складається з високих скель — «ці скелі складаються з дрібнозернистого граніту, змішаного з зеленуватим шпатом, темно-зеленою роговою блідою і слюдою». Тоді ж затверджено сучасну назву мису від етноніма шелаги, витісненого чукчами роду юкагірів, племені чуванців, що жив у цьому місці^[6][1]. Учасник експедиції Врангеля доктор А. Е. Кібер^[ru] вказує, що шелаги пішли на схід від мису Шелазького^[7]. О. О. Бурикін^[ru][8] вважає інтерпретацію шелагів як окремого народу помилковою і, що шелаги — це чукчі, які жили на річці Чаун.

Згідно із записами Врангеля легендарні онкілони займали берег від мису Шелазького^[9] до Берингової протоки.

Чукотська назва мису — Єррі^[7] або Итрін. Ескімоською мис називається Еррі^[10].

Орнітофауна

На обривистих берегах скелястого мису Шелазького містяться розсіяні гніздування морських птахів — берингового баклана, великих чайок та чистуна^[11].

Господарська діяльність

На мисі до початку 1980-х років діяла полярна гідрометеостанція «Туманна»^[12], а також навігаційний світловий знак Шелазький Західний^[13][14].

Клімат

Мис знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом полярних пустель. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 3.9 °C (39 °F). Найхолодніший місяць — лютий, із середньою температурою -28.3 °С (-19 °F).^[15]

Клімат мису Шелазький
Показник	Січ.	Лют.	Бер.	Квіт.	Трав.	Черв.	Лип.	Серп.	Вер.	Жовт.	Лист.	Груд.	Рік
Абсолютний максимум, °C	5	5	2	3	12	22	27	22	15	8	2	1	27
Середній максимум, °C	−24	−25	−19	−15	−1	4	6	4	0	−7	−15	−21	−9
Середня температура, °C	−27	−28	−23	−19	−4	2	3	2	−1	−9	−17	−24	−12
Середній мінімум, °C	−30	−31	−27	−24	−8	0	1	0	−3	−12	−20	−27	−15
Абсолютний мінімум, °C	−46	−46	−42	−38	−31	−8	−3	−7	−12	−27	−38	−45	−46
Норма опадів, мм	10	0	10	10	20	20	20	40	30	30	20	10	260
Днів з дощем	8	6	6	6	6	3	8	11	10	12	7	5	94
Вологість повітря, %	82	82	81	83	84	86	88	89	88	82	82	78	84
Джерело: Weatherbase

Авіакатастрофи

10 серпня 1959 року на скелях мису Шелазький розбився літак Лі-2, який виконував аерофотознімання льодової обстановки. Внаслідок катастрофи з 10 осіб, що перебували на борту, загинуло семеро^[16].

В літературі

У повісті Булгаріна «Правдоподібні небилиці» (1824) в майбутньому на Шелазькому мисі буде побудовано місто Надєжин з власним університетом.

Примітки

1. Е. М. Поспелов. Шелагский мыс // Географические названия мира: Топонимический словарь. — Москва : АСТ, 2001. — 19 грудня.
2. С. В. Обручев. По горам и тундрам Чукотки. Экспедиция 1934-1935 гг. К Шелагскому мысу // В неизведанные края. — Издательство ЦК ВЛКСМ "Молодая гвардия", 1954.
3. В. Ю. Визе. Стадухин Михаил // [1] — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. — 72 p. — 15000 прим. Архівовано з джерела 9 січня 2021
4. В. Ю. Визе. Стадухин Тарас Васильев // [2] — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. — 72 p. — 15000 прим. Архівовано з джерела 9 січня 2021
5. В. И. Вернадский. Очерки по истории естествознания в России в XVIII столетии // Труды по истории науки в России. — Москва : Наука, 1988. — 19 грудня. Архівовано з джерела 9 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
6. Шелаги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
7. Ф.П. Врангель. [3] — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. Архівовано з джерела 8 січня 2021
8. А. А. Бурыкин. Таинственные земли и загадочные народы: Реальность и легенды источников по истории географических открытий и этнической истории народов побережья Ледовитого океана // Народы России. Интернет журнал. Архівовано з джерела 8 січня 2021. Процитовано 6 січня 2021.
9. Шелагский — самый северный мыс Чукотки. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 10 січня 2018.
10. Арутюнов С. А, Сергеев Д. А. Древние культуры азиатских эскимосов: (Уэленский могильник). — Москва : Наука, 1968. — 210 с. — ISBN 9785445835424.
11. Водно-болотные угодья России. Том 4. Водно-болотные угодья Северо-Востока России [Архівовано 8 січня 2021 у Wayback Machine.] (сост. А. В. Андреев). М.: Wetlands International, 2001. 296 с. ISBN 90-5882-986-3
12. А. Попогребский (2009). Не Крым: опыт одной прогулки. region87. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 10 березня 2014.
13. Аркуш карти R-59-XV,XVI Шелагский. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1981 р. Видання 1986 р. (рос.)
14. Постановление правительства Чукотского автономного округа от 15.12.2005 № 250 «Об утверждении кадастровой стоимости земель промышленности и иного специального назначения Чукотского автономного округа». Официальная публикация в СМИ: «Ведомости», № 42 (225), 23.12.2005. Архів оригіналу за 4 березня 2016. [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
15. Клімат мису Шелазький. Архів оригіналу за 29 серпня 2021. Процитовано 29 серпня 2021.
16. Авиационные происшествия, инциденты и авиакатастрофы в СССР и России. Архів оригіналу за 3 липня 2018. Процитовано 6 січня 2021.