Термін Чоти́ри пережи́тки (буквально — четверо старих, кит.трад.四舊, спр.四旧, піньїнь: sì jiù, акад.си цзю) — означає Старе мислення (кит.трад.舊思想, спр.旧思想, піньїнь: jiùsīxiǎng, акад.цзюсисян), Стара культура (кит.трад.舊文化, спр.旧文化, піньїнь: jiùwénhuà, акад.цзювеньхуа), Старі звички (кит.трад.舊習慣, спр.旧习惯, піньїнь: jiùxíguàn, акад.цзюсигуань), Старі звичаї (кит.трад.舊風俗, спр.旧风俗, піньїнь: jiùfēngsú, акад.цзюфэнсу) і стосується Культурної революції в Китаї: у межах тодішньої державної політики було ухвалене рішення покінчити з «чотирма пережитками». Кампанія почалася в Пекіні 20 серпня 1964 й мала назву «Скрушити чотири пережитки» (кит.трад.破四舊, спр.破四旧, піньїнь: pò sì jiù, акад.по сы цзю)
Термін «Чотири пережитки» вперше з’явився 1 червня 1966 року в газеті «Женьмінь жибао» в редакційній статті Чень Бода «Змітайте всіх коров’ячих демонів і змійових духів», де Старі речі описувалися як антипролетарські, «накинуті експлуататорськими класами, [і] так, що отруюють уми людей протягом тисячоліть». Однак ніколи не було чітко визначено, які обичаї, культури, звички та ідеї конкретно становили «Чотири пережитки».[1]
8 серпня Центральний комітет Комуністичної партії Китаю використав цей термін на своєму 8-му національному з'їзді. Термін був схвалений 18 серпня Лінем Бяо на масовому мітингу, а звідти він поширився на журнал «Хунці», а також на хунвейбінські видання.[1]
Заклики до знищення «чотирьох пережити» зазвичай не стояли окремо, а протиставлялися надії створити «чотири новації» (нові обичаї, нова культура, нові звички, нові ідеї).[2]
Хід кампанії
Директиви
Компартія Китаю давала дуже розпливчасті директиви, що є чотирма пережитками. В результаті стали масово знищуватися об'єкти культури, створені до 1949 року, включаючи дорогоцінні витвори мистецтва давнини. Особи, які зберігають «пережитки» у себе вдома, ризикували зазнати суворих покарань. [3]
Руйнування традиційних цінностей Китаю та культурних пам'яток
Мао Цзедун говорив ще на ранніх стадіях Культурної революції (1964)[4], що «Чотири пережитки мають бути зметені». Хунвейбіни, на заклик Мао Цзедуна, руйнували численні архітектурні пам'ятники, спалювали старі книги, рвали картини, били старий посуд і кераміку. Генеалогічні книги, що зберігаються в знатних сім'ях століттями, були спалені. Чимало культурних цінностей було знищено безповоротно, а їх власники покарані. Інтелігенти зазнавали цькування, знущань, тортур, їх кидали у в'язниці та вбивали. [3]
Для захисту від хунвейбінів Забороненого міста, прем'єр-міністр Чжоу Еньлай наказав закрити ворота і поставив війська для охорони від можливого вторгнення загонів хунвейбінів.
У Тибеті та Внутрішній Монголії було майже повністю знищено історичну спадщину народів цих країн, під маркою боротьби з «чотирма пережитками» проводилися масові репресії, форсована китаїзація тибетців та монголів.
Офіційної статистики про масштаби руйнування не було опубліковано. 1978 року інформація про розгроми потрапила за кордон у великому обсязі.[6]
Відновлення розгромлених цінностей
Лише з 1990 року розпочалося широкомасштабне відновлення культурних та історичних цінностей, знищених під час Культурної революції. Чимало цінностей було створено заново, імітовано та підроблено.[7]
↑Coderre, Laurence (2021). Newborn socialist things : materiality in Maoist China. Durham: Duke University Press. p. 2. ISBN 978-1-4780-2161-2. OCLC 12
↑ абWen, Chihua. Madsen, Richard P. (1995). The Red Mirror: Children of China’s Cultural Revolution. Westview Press. ISBN 0-8133-2488-2
↑Law, Kam-yee. (2003). The Chinese Cultural Revolution Reconsidered: beyond purge and Holocaust. ISBN 0-333-73835-7