Церква Миколи Чудотворця, що в Котельниках (рос. Церковь Николая Чудотворца, что в Котельниках) розташована в Таганському районіЦентрального адміністративного округуМоскви за адресою 1-й Котельницький провулок, будинок 8. Назва церкви як і району, Котельники походить від відомої в XVII ст. Котельницької слободи чи слободи Котельників (не плутати з однойменним містом), де оселилося об'єднання ремісників, які виготовляли котли чи металевий посуд[3].
Миколо-Котельницька церква (рос. Николо-Котельническая церковь)
Нікольська церква (рос. Никольская церковь)
Миколаєвська церква (рос. Николаевская церковь)
Церква Миколи (рос. Николы церковь)
Церква Миколи Угодника (рос. Николы Угодника церковь)
Церква Миколи Мирлікійського (рос. Николая Мирликийского церковь)
Свято-Нікольська церква (рос. Свято-Никольская церковь)
Святонікольська церква (рос. Святоникольская церковь)
Церква Святої Трійці
Перша згадка про дерев'яну каплицю на місці сучасної церкви Святого Миколая відноситься до 1547 року й відома як церква Святої Трійці. Будівлю побудували на березі річок Москва та Яузи біля підніжжя південно-західного схилу Швивого пагорба (рос. Швивая горка). Територія сучасного Таганського району почала активно заселятися між XV—XVI ст. ремісниками[5]. 1625 року каплиця згоріла, а на її місці побудували дерев'яну церкву Миколая Чудотворця в Котельниках.
1657 року на кошти купців Строганових дерев'яну церкву Миколи Чудотворця перебудували в кам'яну церкву. У новому Нікольському храмі облаштували родинну усипальницю Строганових.
У церкві 1688 року головний престол був освячений ім'ям святого Миколая, а приділ — на честь преподобних Зосима й Саватія Соловецьких. Згодом, при церкві були поховані Григорій Строганов (1715), його дружина Марія (1734) та інші члени родини Строганових[6].
До початку XIX століття церква була майже зруйнована й 1812 року сильно постраждала через масштабну московську пожежу й тому, Нікольську церкву приписали до церкви святих Косми й Даміана (розміщувалась на 3-му Котельницькому провулку й була зруйнована 1936 року).
Сучасна церква
Південний вхід
1822 року за сприяння князя Сергія Михайловича Голіцина (1774—1859), громадського діяча й дійсного таємного радника 1-го класу розпочалось будівництво нової церкви Святого Миколая. Церкву розмістили на схилі Швивого пагорба, завдяки чому вона добре оглядалась як з берега річки, так і з провулка. Автор проєкту — архітектор Осип Бове, відомий забудовник Москви[7]. 24 серпня 1824 року (за старим стилем) Нікольська церкву освятив митрополит Московський Філарет. Споруду збудували в стилі ампір у формі четверика, на який встановили ротонду з напівциркульними арочними вікнами розділеними пілястрами. Південний бік церкви, що виходить на провулок, прикрасили декоративним портиком із трьома скульптурними барельєфними композиціями — «Вхід Господній в Єрусалим», «Поклоніння волхвів», «Побиття немовлят». У північній частині — встановили вівтар преподобних Зосима й Саватія Соловецьких. Через перепад рельєфу в церкві підвищили підніжжя трапезної і дзвіниці. 1873 року на кошти Євдокії Виноградової, вдови диякона, у трапезній розмістили приділ великомучениці Євдокії. До нього, як і до дзвіниці побудували парадні сходи.
1892 року церкву Святого Миколая реставрували. Автором проєкту перебудови став архітектор Микола Марков, талановитий російський зодчий Москви й Підмосков'я[8][7].
Радянський період
У радянську добу, 1932 року Нікольську церкву закрили й вилучили чимало релігійних предметів. Деякі предмети передали до музею-заповідника й до храмів у Коломенському, все інше було пограбовано чи знищено. З церкви Святого Миколая були зняті хрести й купола, збиті рельєфи, зруйнована церковна огорожа. Після перебудови в споруді розмістили хімічну лабораторію відділу геології.
У 1970-х роках споруда Нікольської церкви була частково реставрована й «потрапила під охорону держави як пам'ятка архітектури». Того ж часу були знищені сімейні поховання Голіциних і Строганових.
Відродження церкви
Указом патріарха Московського й всієї Русі Алексія II від 14 серпня 1991 року церкві святителя Миколая надали статус патріаршого подвір'я. Настоятелем храму став ієрей Михайло Жуков. 1992 року провели обряд освячення і реставраційні роботи. До храму повернулися збережені останнім священиком протоієреєм Миколаєм (Чертковим) старовинні ікони. Серед них була Чудотворна феодорівська ікона Божої Матері. Дві ікони преподобних Зосима й Саватія Соловецьких зберігались у церкві Миколи Чудотворця в Москві.
1998 року в церкві відкрили представництво Православної церкви Чеських земель і Словаччини в Москві. 28 жовтня 1998 року відбулося урочисте Велике освячення храму патріархом Московським і всієї Русі Алексієм II. Присутній на освяченні Нікольського храму митрополит Дорофей від імені Православної церкви Чеських земель і Словаччини нагородив ієрея Михаїла (Жукова) орденом рівноапостольних святих Кирила і Мефодія за заслуги у відновленні церкви.
28 січня 2020 року споруди церкви й причту передано у власність Російської православної церкви (розпорядження Департаменту міського майна міста Москви № 2282 і 2287)[9]. Головний престол освячений на честь Миколи Чудотворця; боковий вівтар на честь преподобних Зосими й Саватія Соловецьких, приділ, що з правого боку трапезної частині храму, освячений на честь мучениці Євдокії.
Представництво Православної церкви Чеських земель і Словаччини в Москві
Архімандрит Серафим (Шемятовський)
5 жовтня 1999 року Священний синод Руської православної церкви ухвалив відкрити подвір'я Православної церкви Чеських земель і Словаччини в московській церкві Святителя Миколая[10]. 2000 року першим представником Православної церкви Чеських земель і Словаччини в Москві був обраний настоятель церкви Святого Миколая — протопресвітерМихайло Дандар[11].
2005 року виконувати обов'язки настоятеля був обраний ігумен Симеон (Шевцов). За його керівництва реставрували іконостас у прибудові преподобних Зосима й Саватія Соловецьких, розширили верхній ряд головного іконостасу[11]. У період від 25 червня 2006 року до 2 жовтня 2013 року настоятелем храму призначили протоієрея Олексія Ющенко[11]. Від 3 жовтня 2013 року до 26 березня 2014 року обов'язки настоятеля церкви виконував ієрей Андрій Нікольський[11].
↑Зодчие Москвы времени эклектики, модерна и неоклассицизма (1830-е — 1917 годы): илл. биогр. словарь / Гос. науч.-исслед. музей архитектуры им. А. В. Щусева. — М.: КРАБиК, 1998. — С. 166. — 320 с. — ISBN 5-900395-17-0.
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 15 квітня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
