Художній стиль реалізований у формі драми, прози та поезії, які, своєю чергою, розподіляються на відповідні жанри.
Особливістю стилю художніх творів є емоційна виразність. Художня мова - це образно-експресивна мова.
Експресія (виразність) досягається широким використанням епітетів, метафор, алегорій, порівнянь, гіпербол, архаїзмів, тобто вживанням слів, які мають не тільки семантичне (смислове) значення, але й несуть емоційне забарвлення, а також застосуванням особливої ритміки мови (її інтонаційного строю) та інших засобів. У художній мові слова отримують образне значення та естетичне звучання, якого немає в інших видах мови. [1]
Особливе багатство художнього слова – метафори.Метафори — це уособлення тих чи інших явищ природи, образне зближення слів на базі їх переносного значення, буквально означає «перенос». Вони зустрічаються у античних і іспанських поетів XVI століття. Наприклад: «Страшуся – сподіваюся, холону – і палаю, / у пилюзі топчуся – і в небі літаю» (Петрарка)[2] ; «Я лицар слова, честі раб» (Лопе де Вега)[3].
Витончене поєднання оригінальної думки й поетичного слова бачимо в строках сучасних поетів : “Німа розмова – слів печать / У шепотінні ночі…/ Мовчать уста, уста мовчать, / Коли говорять очі”(О. Кузьменко) [4] ; “Без мене ти станеш ігристим, / Та бездомним вином густим. / А я – сіяючим, чистим / Без тебе бокалом… пустим” (Т. Сальникова)[5].
Метафори дозволяють у не багатьох словах реалізувати філософські думки і естетичні задуми авторів. Наприклад: “Усмішки забуваю хижі / І замість чаю / Сузір'я олівцем качаю / Ковток ковтнувши тиші”; “Душа стражданнями пом'ята / Те не розп'ята”; “Поринув в дощ минулого руїн, / Шукаючи надію в непроглядній млі, / Повзу, не щадячи колін, / По грішній та гіркотній, як полин, Землі. / І крізь урочий шепіт ночі: / “Не вір щасливому кінцю”, / Дивлюсь сміливо долі в очі, / Чоло несу терновому вінцю” (Володимир Тертишник)[ [6]. Пророчі метафоричні рядки часто знаходять притулок у поезії талановитого українського поета, якому судилась нелегка доля і коротке життя, Василя Симоненка: «Уже народ – одна суцільна рана, / Уже від крові хижіє земля, / І кожного катюгу і тирана / Уже чекає зсукана петля»; «Мріють крилами з туману / лебеді рожеві, / Сиплють ночі у лимани / зорі сургучеві» [7].
Мова поетичних творів – особлива складова культури, її озоновий шар, а розвиток духовності народу беззаперечно вимагає дотримання “кіотських протоколів” щодо обмеження викидів на сторінки періодичних видань сірості та вульгарності й збереження та примноження поетичного надбання, піклування про його майбуття. Краса душі вихована і випестувана вишуканою елегантністю та легким поетичним озоном барвінкової мови – врятує і звеличить наш світ. Ніколи не здолати того народу, який закоханий в рідну землю, мелодійність рідної мови, має жагу до свободи та є одним з найбільш духовних.[8]
відсутнє певне регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування,
визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення (світогляд, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелектчитача).
поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу); у наказовому способі,
↑Сальникова Т. Глоток . «Я, Студент» 2000. №1. С. 24.
↑Тертишник В. Хай буде заздрість білою. Крила. 2001. №6. С. 14-15; 2003. №4. С.168-171.
↑Василь Симоненко У твоєму імені живу. Київ: Веселка, 200
↑Тертишник В. Моя мова кольорова – душі шляхетна колискова. Крила. 2005. №4. С. 51-54.
Література
(укр.) Рецензенти: Тельпуховська Ю. М. Каширіна Т. Г., укладач Попко О. Г. Українська мова. Практичний довідник. — Харків: ФОП Співак Т. К., 2008. ISBN 978-966-8896-85-9
(укр.) Радишевська М. Погребник В. Михайлюта В. Корольова Т. Трош Т. Гудзенко О. Українська мова та Українська література. Новий довідник. — Київ: ТОВ «Казка» 2008. ISBN 978-699-8055-08-9
Тертишник В. Моя мова кольорова – душі шляхетна колискова. Крила. 2005. №4. С. 51-54.