Психіка (від дав.-гр.ψυχή, «порив вітру, дихання, душа» та лат. суфікс -ic) — сукупність усього, притаманного людському розуму: сприняття (когніція) та поведінка, свідоме та несвідоме, процеси мислення, уваги тощо.[1] Це система явищ притаманна суб'єктивному внутрішньому світу не тільки людини, але і деяких вищих тварин.
Психіка є об'єктом вивчення психології як наукової дисципліни. Саме слово має довгу історію використання в психології та філософії, починаючи з давніх часів. Психіка, як явище, представляє одне з фундаментальних понять для розуміння природи людини з наукового погляду.
З погляду психології, психіка — суб'єктивний відбиток об'єктивної дійсності в нервовій системі людини , на основі якого регулюється взаємодія людини з зовнішнім середовищем. Психіка - це функція головного мозку, його здатність відображати об'єктивну дійсність та реагувати на зовнішні подразники з метою адаптації, регуляції поведінки, втілення біологічної мети існування живого.
Існує ряд підходів до розуміння психіки. Зокрема прибічники когнітивно-поведінкового підходу часто визнають поняття психіки застарілим, надаючи перевагу слову "розум", "мозок".[2] В той час в інших підходах поняття психічного залишається актуальним до наших днів. Визначення психіки можуть також відрізнятись залежно від того, що науковець вкладає в це поняття, на приклад:
"Психіка – це продукт діяльності головного мозку."
"Психіка - це пильнування мозку в очікуванні на контакт.
"Психіка - це сукупність ментальних процесів та явищ."
Психічні явища мають чітке наукове підґрунтя та є реальними, об'єктивними. Тобто кожен психічний процес чи явище, що його розглядає психологія, має свою фізіологію та фізичну, нейрофізіологічну, нейрохімічну природу.
Процеси також мають назву когнітивних, пізнавальних, оскільки спрямовані на пізнання довколишнього та внутрішнього світу. Це — відчуття, сприйняття, увага, пам'ять, уява, мислення, мова.
Психічні стани характеризують внутрішні переживання і мають визначальний вплив на перебіг діяльностей. Це стани: уваги, напруги, релаксації, установки, також емоційні переживання пов'язані з процесом задоволення потреб та самі потреби (мотиваційні переживання).
Властивості мають також назву індивідуальних, особистісних: здібності, темперамент, характер, воля, почуття, потреби, мотиви поведінки, стійкі відношення до себе та оточення. Тобто, все те, що відрізняє людину від інших як особистість і проявляється у поведінці.
Наведена вище класифікація психічних явищ за Немовим є однією з декількох подібних. Її відмінністю є остання четверта група, в ній вміщені явища, які мають місце лише в соціальних взаємодіях: мода, паніка, чутки, громадська думка.
Походження
Формальне визначення психіки, як об'єкту вивчення психологічної науки, залишається дискусійним, проте вчені в області психології сходяться на розумінні психіки як продукту дільності нервової системи або функнції нервової системи людини.[4] Відповідним висновком є розуміння питання походження психіки як закономірного наслідку розвитку нервової системи еволюційним шляхом. Психіка виникла й розвинулася у вищих тварин у процесі біологічної еволюції у зв'язку з розвитком нервової системи, що регулює відносини організму з середовищем. Розуміння психіки як душі вважається застарілим та корінням сягає в античні часи. Ненаукові погляди на питання походження людини висувають свої міркування щодо походження психіки. Проте такі дискусії вважаються поза межами психології як наукової дисципліни.
Функції психіки
Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції.
Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності.
Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети.
Мотиваційна функція психіки пов'язана зі спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні.
Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.
↑Amoroso, Richard; Gianni, Albertini; Kauffman, Louis; Peter, Rowlands (2018). Unified Field Mechanics II: Formulations And Empirical Tests – Proceedings Of The Xth Symposium Honoring Noted French Mathematical Physicist Jean-pierre Vigier. Singapore. World Scientific. с. 601. ISBN978-981-323-203-7.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
Психіка політична / Т. Траверсе // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — ISBN 978-966-611-818-2.
