Фрі́дріх-Вільге́льм Ке́ттлер (нім.Friedrich Wilhelm Kettler, латис.Frīdrihs Vilhelms Ketlers, пол.Fryderyk Wilhelm Kettler; лат.Fridericus Willelmus) — з родовим прізвищем.
Фрі́дріх-Вільге́льм фон Ке́ттлер (нім.Friedrich Wilhelm von Kettler) — з родовим прізвищем.
Фрі́дріх III Вільге́льм (нім.Friedrich III. Wilhelm) — за номером правителя; третій із таким іменем після свого батька Фрідріха ІІ.
Фрі́дріх III Курля́ндський (нім.Friedrich III. von Kurland) — за номером правителя і короткою назвою країни.
Фрі́дріх III Курля́ндський і Семига́льський (нім.Friedrich III. von Kurland und Semgallen) — за номером правителя і повною назвою країни.
Біографія
Спадкоємець
Фрідріх-Вільгельм Курляндський (А. Вейгель, початок XVIII ст.)
22 січня1698 року, коли Фрідріху-Вільгельму було 5 років, помер його батько Фрідріх-Казимир[4]. За законами Курляндії країною мусили керувати верховні радники, допоки новий герцог не досягне повноліття[4]. Проте 18 лютого[6] його дядько Фердинанд Кеттлер, молодший брат покійного Фрідріха-Казимира, зміг отримати від польського короля Августа II посаду опікуна і регента, і таким чином де-факто очолив герцогство[4]. Курляндське лицарство було роздратоване таким порушенням закону[4].
Одночасно, 9 липня1698 року, завдяки тиску Брандебургу на польського короля[6], матір принца Єлизавета-Софія також була визнана співопікункою і регенткою Фрідріха-Вільгельма[4].
Життя в Пруссії
Коли Велика Північна війна торкнулася Курляндії-Семигалії і Карл XII розбив саксонсько-курляндське військо в битві на Дюні біля Риги 1701 року, регент Фердинанд покинув Курляндію й поселився у Данцигу[4]. Того ж року Єлизавета-Софія разом із сином і пасербицями так само назавжди покинула герцогство[4][7]. Вона поїхала до Пруссії, до Кенігсбергу, де 18 січня взяла участь у святкуваннях з нагоди коронації її брата Фрідріха I[4], а звідти вирушила до Берліна[4]. Внаслідок цього Курляндія лишалася без голови — країна переходила то в руки москвинів, то шведів.
1702 року уряд Курляндії-Семигалії офіційно позбавив Єлизавету-Софію регентства і права опіки над Фрідріхом-Вільгельмом[4]. Наступного року вона вийшла заміж вдруге за Християна-Ернеста Брандебург-Байортського й оселилася із дітьми в Байройті[8][4].
Незабаром Фрідріх-Вільгельм мусив залишити матір: він переїхав до Берліну, а потім — до Ерлангена, де вчився у місцевій лицарській академії[8]. Юнак досконало опанував латину та французьку мову[6]. Він перекладав псалми у віршах з латини на німецьку, а у віці 15 років написав коротку історію правління Бранденбурзького дому, надруковану 1707 року, чим засвідчив неповторний талант[6]. Фрідріх-Вільгельм активно листувався із сестрами: із його листів можна довідатися про його добродушність[4].
Тим часом, після Полтавської битви московський цар Петро І шукав зближення із прусським королем Фрідріхом І, оскільки бажав закріпитися на Балтиці[8]. Під час зустрічі обох монархів, яка відбулася 26 жовтня1709 року, вони погодилися поставити Фрідріха-Вільгельма на курляндське герцогство, якщо той одружиться із царською небогою Анною[6]. З цією метою восени[6] Петро І змусив верховних радників Курляндії-Семигалії проголосити 18-річного герцога Фрідріха-Вільгельма повнолітнім[4] і закликати його з Берліну на батьківщину[6]. Той погодився, незважаючи на протести матері, дядька Фердинанда і своєї коханої Кароліни Вольффенбюттель, яку довелося кинути[6].
Герцог
Латвійський Хрест визнання, створений на базі Ордену визнання.
13 травня1710 року юний герцог повернувся до Курляндії, діставшись Лібави[4][9][10]. Його зустрічали на радощах, з великими надіями, оскільки безлад і розруха в герцогстві досягнули межі. Боротьба партій Єлизавети-Софії й Фердинанда знесилила уряд.
Повернення Фрідріха-Вільгельма збіглося в часі із епідемією чуми, яка найбільше лютувала в 1709—1710 роках[11]. Селянські господарства постраждали настільки, що довелося завозити поселенців із Литви та острова Езель[11]. У велелюдному місті Гробін після епідемії залишилося в живих лише 5 осіб[11]. Дві третини лютеранських пасторів померли[11].
Фрідріх-Вільгельм хотів принести користь вітчизні, про що свідчать його перші кроки на посаді глави держави[11]. Так, 1710 року він заснував єдину державну нагороду герцогства — Орден Визнання (фр.Ordre de la Reconnaissance)[11], яку вручив 18 найкращим придворним[10]. Герцог швидко підкорив серця курляндського лицарства і міщанства, відкрито сповідуючи лютеранську віру і приділяючи велику увагу релігійній політиці[6]. Він також видав багато постанов, скерованих на приборкання епідемії чуми[6].
Шлюб і смерть
Фрідріх-Вільгельм (Й. Зизанг, XVIII ст.)
Восени 1710 року Фрідріх-Вільгельм вирушив до Петербурга для укладання шлюбу із царівною Анною Іванівною, небогою Петра І. По дорозі, в Ризі, він провів прямі переговори із Олександром Меншиковим, намагаючись усунути зловживання московських військ та домагаючись їхнього виводу з нейтральної Курляндії[6]. У Нарві герцогу довелося пройти принизливі карантинні процедури[6].
31 жовтня (11 листопада) 1710 року в Петербурзі відбулося вінчання Фрідріха-Вільгельма із принцесою Анною[11][8]. Вона мала 200 тисячі рублі посагу. Переповідають, що герцог вибрав дружину з-поміж трьох представлених йому портретів[6].
Весілля святкували аж до січня 1711 року[11]. Згодом подружжя відправилося до Курляндії-Семигалії, але Фрідріх-Вільгельм по дорозі захворів і помер 10 (21) січня1711 року в Кіппінгсофі, Інгерманландія[11][8]. Його тіло доставили до Мітави і 4 березня поховали у родовій усипальниці Мітавського палацу[11]. Причина смерті лишилася невідомою: можливо він став жертвою чуми, або отруєння[6].
Курляндія-Семигалія фактично опинилася під російським контролем. Овдовіла герцогиня Анна залишилася в Мітаві із московськими військами і, не відмовляючись від прав чоловіка, вступила у конфлікт за курляндський трон із його дядьком Фердинандом[6]. Вона де-факто правила Курляндією аж до 1730 року, після чого зайняла російський імператорський престол[12].
Титул
1710, червень:
нім.Wir Friedrich Wilhelm von Gottes Gnaden in Lieffland zu Cuhrland und Semgallen Hertzog[13].
укр.Ми, Фрідріх-Вільгельм, Божою милістю, герцог Курляндський і Семигальський в Лівонії.
.png)
