Народився в штаті Барінас на південному сході Венесуели у багатодітній родині шкільних вчителів — Уго де Лос Рейес Чавес і Єлена Фрієс[5][6][7]. Мати сподівалась, що син стане священиком, проте він сам мріяв про кар'єру професійного бейсболіста[7], у складі команди ісп.Criollitos de Venezuela брав участь у національній першості з бейсболу. Це захоплення він підтримував й на посаді президента[5]. Його прадід генералПедро Перес Дельгадо був активним учасником Громадянської війни 1859–1863 років, а в 1914 році підняв антидиктаторське повстання знов. У дитинстві Уго добре малював, отримав у 12 років першу відзнаку на регіональній виставці[7].
У 1975 році закінчив Військову академію (ісп.Academia Militar de Venezuela) в чині молодшого лейтенанта за фахом «Військові науки, інженер сухопутних військ»[5][6]. Чавес служив у повітряно-десантних частинах[5], і червоний беретдесантника згодом став невід'ємною частиною його образу[8]. У 1982 році (за іншими даними — під час навчання в академії, у 1977 році) Чавес заснував з товаришами по службі підпільну організацію «Боліваріанська армія народу Венесуели» COMACATE (абревіатура, складена з перших і других літер у назвах середніх та молодших офіцерських чинів)[7][8]. Пізніше COMACATE була перетворена в «Революційний боліваріанський рух» (ісп.Movimiento Bolivariano Revolucionario) — РБР-200, названий на честь героя латиноамериканської війни за незалежність Симона Болівара[5][7][8].
3 лютого1992 року підполковник Чавес став на чолі військового перевороту проти президента Венесуели Карлоса Андреса Переса (ісп.Carlos Andres Perez), непопулярного через високий рівень корупції і політику скорочення державних витрат[5][7][8]. Мета була домогтися відставки президента й уряду, покласти край корупції, неоліберальним реформам і використанню збройних сил проти народу Венесуели. Повстання, в ході якого загинули 18 чоловік і 60 отримали поранення[5], через день було придушене урядом[7][8]. Чавес здався владі і був поміщений у військову в'язницю[5][7]. У листопаді 1992 року соратники Чавеса почали нову, знов невдалу, спробу перевороту[5].
Чавес провів в ув'язненні два роки, у 1994 році вийшов на свободу за амністією президента Рафаеля Кальдери[5][7][8]. Він реорганізував своїх прихильників у політичну партію лівого спрямування — Рух за п'яту республіку (ісп.Movimiento V Republica) і перейшов від збройної боротьби до легальної політичної діяльності, «Боліварської революції» — системи заходів і реформ спрямованих на подолання неписьменності, бідності і низки інших соціальних проблем[5][7]. У рамках цієї програми відкриті центри допомоги бідним, запроваджені програми медичного обстеження тощо.
Президент Уго Чавес помер 5 березня2013 року о 16:25 (22:55 за київським часом). Як відомо Чавес помер від ракової пухлини. Перші повідомлення про важку хворобу президента з'явились у 2011 році. У грудні 2011 року Уго Чавес припустив, що США могли навмисно заразити раком не тільки його, а ще декількох лідерів Латинської Америки, які виступали проти політики Вашингтону[9]. Якраз під час свого турне на Кубу Чавес переніс дві операції по видаленню злоякісної пухлини. Тоді влада заявила, що операція пройшла непогано і лідер країни йде на поправку. Вже 30 червня2011 року про свою хворобу заявив і сам Чавес. З 22 липня2011 року і до 11 грудня2012 року Чавес чотири рази переніс хіміотерапію. 18 лютого було повідомлено про повернення Чавеса з Куби у Венесуелу. Його відправили у військовий госпіталь, де він і помер.
Президент Венесуели
Перше президентство
У 1998 році Чавес балотувався на пост президента під гаслом боротьби з корупцією[8]. У той час він утримувався від радикальної політичної риторики, і запропоновану ним програму реформ не можна було назвати революційною[7]. На президентських виборах 6 грудня1998 Чавес отримав перемогу, набравши 56,5 % голосів виборців[5][7][8]. Політика уряду Чавеса включала ряд масштабних соціальних програм, у тому числі по створенню систем загальної освіти та охорони здоров'я[5]. Уряд встановив жорсткий контроль над державною нафтовою компанією Petroleos de Venezuela, прибутки якої спрямовувалися на потреби суспільства: будівництво лікарень і шкіл, боротьбу з неписьменністю, проведення аграрної реформи та інші. Завоювавши таким чином підтримку малозабезпеченої більшості населення, Чавес розпочав націоналізацію підприємств у різних галузях промисловості[7].
У 1999 році була прийнята нова конституція Венесуели, яка збільшила президентський термін з п'яти до шести років й надала можливість переобиратися на другий термін[7][10]. На наступних президентських виборах 30 липня2000 року Чавес набрав 59,76 % голосів[7][8][10]. У наступний період політичний курс Чавеса, названий «боліваріанським рухом до соціалізму», змістився вліво[7]. Президент виступав з жорсткими заявами на адресу «олігархів-хижаків» — керівників нафтової галузі, а також ієрархів католицької церкви і опозиційнихжурналістів[5]. На зовнішньополітичному напрямку Чавес зайняв антиштатівську позицію. У 2001 році він засудив військову операцію США в Афганістані. За словами венесуельського президента, американці для боротьби проти терору самі використовували терористичні методи[5]. Був ініціатором зміни назви країни на Боліваріанська республіка Венесуела (на честь Симона Болівара).
11 квітня2002 року в результаті державного перевороту Чавес був позбавлений влади на три дні, заарештований і утримувався на острові Орчіла неподалік від узбережжя країни, однак відмовився зректися влади. Державу очолив Педро Кармона Естанга (ісп.Pedro Carmona Estanga). Він розпустив парламент, припинив роботу генерального прокурора і державного контролера, а також відмінив прийняте в роки президентства Чавеса законодавство, про перерозподіл частини національного багатства на користь незаможних[6]. Сполучені Штати охоче привітали переворот, «благотворний для венесуельської демократії». Закономірно, що в спробі повалення Чавеса багато хто, включаючи самого венесуельського лідера, звинуватив Сполучені Штати[5][11]. Вже 14 квітня за підтримки лояльних частин армії і численних прихильників Чавес повернувся на президентську посаду[5][6]. Коли він повернувся до влади, держсекретарКондоліза Райс порадила президенту Венесуели зробити висновок з останніх подій[6].
Після 2002 року опозиція намагалася боротися з Чавесом конституційними методами. Правління Чавеса супроводжувалося невдоволеністю та виступами правої опозиції переважно з заможних верств населення країни. 15 серпня2004 року противники президента домоглися проведення референдуму про довіру керівництву країни. Більшість венесуельців (59,10 % з числа тих, хто проголосував) тоді підтримали президента, і його влада лише зміцнилась[5][10].
Третє президентство
Під час передвиборчої кампанії 2006 року, яку Чавес вів під гаслом «в ім'я кохання» (ісп.por amor), пообіцяв своєму «головному суперникові» Бушу — «містеру Дияволу», що «кандидати від імперіалізму будуть стерті в порошок»[10][12][13]. Чавес повідомив про плани внесення до конституції Венесуели поправок, що дозволяють президенту переобиратися необмежену кількість разів[5][12][14].
Перед цими виборами венесуельське суспільство розділилося. Прихильники Чавеса, яких серед венесуельців більшість і які загалом представляють малозабезпечені верстви населення, бачили в ньому лідера, який відстоює інтереси бідних. Противники звинувачували його в популізмі, схильності до автократії і спроби імітувати комуністичний режим Куби[5][12][14]. Опонентом Чавеса виступив губернатор нафтовидобувного штату СуліяМануель Росалес (ісп.Manuel Rosales). Йому вдалося згуртувати розрізнені сили опозиції в єдине ціле[8][12] на виборах 3 грудня2006 року Чавес переміг[5][7][8].
Ще до офіційного оголошення результатів голосування Росалес визнав поразку, а Чавес почав святкувати перемогу, присвятивши її своєму другові Фіделю Кастро. Чавес роголосив початок нової ери соціалістичної революції[8][12][14]. Беручи президентську присягу 10 січня2007 року, Чавес пообіцяв проводити у Венесуелі інтенсивні соціалістичні перетворення, що включають націоналізацію найбільших енергетичних і телекомунікаційних компаній[15][16].
У січні 2007 року парламент надав Чавесу розширені повноваження терміном півтора року: керувати країною за допомогою указів, в обхід законодавчої влади[17]. У лютому почалася націоналізація корпорацій у ключових галузях. Венесуела викупила у американської AES Corporation активи найбільшої енергетичної компанії Electricidad de Caracas (EDC)[18]. Було укладено угоду про покупку акцій телекомунікаційного гіганта CANTV, що належали американської Verizon Communications[19].
У липні 2007 року Чавес заявив про намір внести до парламенту законопроєкт, що дозволяє президенту Венесуели переобиратися необмежену кількість разів.
2 грудня2007 року громадяни Венесуели не підтримали запропоновані Чавесом конституційні поправки на референдумі[21][22]. Всього на референдум було винесено 69 поправок: крім скасування обмеження кількості президентських термінів правління, передбачалося збільшити термін повноважень глави держави з шести до семи років, скасувати автономіюЦентрального банку Венесуели, наділити виборчим правом шістнадцятирічних громадян і ввести шестигодинний робочий день. При цьому Чавес став ініціатором лише 33 поправок, об'єднаних у блок «А», інші ж 36 поправок, об'єднані в блок «Б», були запропоновані парламентом[23]. За підсумками що відбувся референдуму[21][22]:
блок реформ «А» підтримали 49,3 % виборців, проти проголосували 50,7 %.
блок реформ «Б» — 48,9 %, проти — 51,1 %.
Чавес продовжив консолідацію влади. Ще в 2006 році він заявив про створення нової партії[24]. Перший конгрес нової Об'єднаної соціалістичної партії Венесуели (ісп.Partido Socialista Unido de Venezuela, PSUV) пройшов в січні-березні 2008 року. Нову політичну організацію очолив сам Чавес, назвавши її «партією соціальної боротьби та захисту вітчизни»[25][26].
Оцінка діяльності
Уго Чавес користувався підтримкою більшості бідного населення Венесуели та двічі переобирався президентом країни, останній раз 10 січня2007 року. На міжнародній арені Уґо Чавес був непримиренним критиком глобалізму, імперіалізму, політики США і персонально Джорджа Буша-молодшого. Поза Венесуелою він також користувався широкою популярністю серед населення Латинської Америки й інших країн світу. Неодноразово підтримував режим на Кубі і персонально Фіделя Кастро, якого вважав своїм другом. Пропонував плани інтеграції і співпраці у південній півкулі Американського континенту. У грудні 2005 році отримав міжнародну преміюЮНЕСКО імені Хосе Марті за внесок в об'єднання й інтеграцію країн Латинської Америки й Карибського басейну. Також висловлював підтримку режимам, критичним щодо політики США, таким, як Іран, Лівія, Білорусь. За підтримку Ірану отримав у липні 2006 року Орден Ісламської республіки Іран І ступеня.
Антиамериканізм і антиглобалізм стали візитівкою Чавеса. Під його керівництвом Венесуела почала претендувати на лідерство в опозиції до США в західній півкулі[7][27][28]. За повідомленнями преси, уряд Венесуели надавав допомогу колумбійським партизанам, витрачав чималі суми на допомогу іншим латиноамериканським державам, виступав проти створення Загальноамериканської зони вільної торгівлі (англ.Free Trade Area of the Americas)[8][13][29]. Чавес намагався завоювати симпатії всередині самих США, Венесуела виділяє кошти на лобіювання своїх інтересів у Конгресі, виникли групи прихильників венесуельського президента[29]. Чавес домовився про постачання за пільговою ціною мазуту для малозабезпечених районів на півночі США[12][27][29].
Випадами проти США Чавес завоював симпатії в усьому світі[11]. Створено було союз лівих лідерів — «вісь добра»[8][10][12]:
З Кубою у Венесуели встановилися особливо дружні відносини[7], Чавес за низькими цінами продавав енергоносії (Куба заробляла на їх перепродажі) та надавав пряму економічну допомогу. Кастро у відповідь направив до Венесуели численних кубинських фахівців, зокрема медиків, які відіграли важливу роль у реалізації соціальних програм уряду[13].
У липні 2006 року Чавес здійснив візит до Росії, де зустрічався з російським президентом Володимиром Путіним. Країни уклали важливі угоди про постачання російської зброї, військової авіації до Венесуели та про партнерство в енергетичній області — розробка нових нафтових родовищ у Венесуелі за участю компанії «Лукойл»[30][31]. Наприкінці червня 2007 року венесуельський лідер знову відвідав Росію. Як і в попередній раз, головними темами візиту стали закупівлі російських озброєнь і співробітництво в нафтогазовидобувної галузі[32].
валіть до диявола сто разів, ви, гівно американське! Відтепер Венесуела не одна — з нами Росія! Вони наші стратегічні партнери. Ми більше не самотні. Коли до наших берегів прийде російський флот, який вже рухається до нас, американці зійдуть з розуму! [34]
Чавес є маргіналом, і його заява не буде мати ніяких наслідків [35].
Широкої популярності набув виступ Чавеса на засіданні Генеральної асамблеїООН у вересні 2006 року, на якому венесуельський лідер назвав тогочасного президента СШАДжорджа Буша дияволом і передрік крах «американської імперії»[13].
У лютому 2008 року, після оголошення незалежності Косово, Чавес заявив про те, що не буде визнавати суверенітет цієї республіки, додавши, що подібні кроки направлені на ослаблення Росії, дестабілізують регіон і створюють низку небезпечних прецедентів[36]. За словами Чавеса, США також спровокували заворушення в Тибеті, щоб зіпсувати імідж КНР напередодні Олімпійських ігор[37].
У січні 2009 року у відповідь на збройну операцію Ізраїлю проти ХАМАС в секторі Газа Венесуела вислала ізраїльського посла з країни (аналогічно вчинила також Болівія), Чавес назвав дії ізраїльтян агресією і оголосив про розрив дипломатичних відносин з Ізраїлем. У відповідь Ізраїль вислав з країни амбасаду Венесуели[38][39].
Сімейний стан
Чавес був одружений двічі. З першою дружиною, Ненсі Колменарес (ісп.Nancy Colmenares) він розлучився в 1992 році і жив із коханкою — Хермою Марксмен (ісп.Herma Marksman). Його другою дружиною була журналістка Марісабель Родрігез Оропеза (ісп.Marisabel Rodríguez Oropeza). Марісабель допомагала Чавесу створювати Конституцію 1999 року, але вже 2002 року вона подала на розлучення і в 2007 році засудила реформи, що проводяться колишнім чоловіком. У Чавеса було троє дітей від першого шлюбу: Роза Вірджинія (ісп.Rosa Virginia), Марія Габріела (ісп.Maria Gabriela) і Уґо Рафаель (ісп.Hugo Rafael) і одна донька від Марісабель — Росінес (ісп.Rosines)[40][41].
У приватному житті захоплювався бейсболом і живописом, а також писав вірші й прозу. На початку 2009 року, наслідуючи Фіделя Кастро, Чавес оголосив про те, що має намір вести авторські колонки, «Рядки Чавеса», у ряді газет, причому перша з них буде присвячена улюбленому виду спорту Чавеса — бейсболу[42].
В. Головченко. Чавес Гуго Рафаель Фріас // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.773 ISBN 978-966-611-818-2
Boudin, Chesa; Chavez, Hugo; Harnecker, Marta (2005). Understanding the Venezuelan Revolution: Hugo Chávez Talks to Marta Harnecker. Monthly Review Press. ISBN 1-58367-127-7. (англ.)
Chavez, Hugo; Deutschmann, David; Salado, Javier (2004). Chávez: Venezuela and the New Latin America. Ocean Press. ISBN 1-920888-00-4. (англ.)
Дабагян Э. С., Уго Чавес. Политический портрет, ИНИОН РАН, 2005. ISBN 5-248-00229-X(рос.)
Ellner, Steven; Hellinger, Daniel (2004). Venezuelan Politics in the Chávez Era: Class, Polarization, and Conflict. Lynne Rienner. ISBN 1-58826-297-9. (англ.)
Golinger, Eva (2005). El Código Chávez: Descifrando la Intervención de los Estados Unidos en Venezuela. Editorial de Ciencias Sociales. ISBN 959-06-0723-3. (ісп.)
Gott, Richard (2001). In the Shadow of the Liberator: The Impact of Hugo Chávez on Venezuela and Latin America. Verso Books. ISBN 1-85984-365-4. (англ.)
McCoy, Jennifer L.; Myers, David J. (2004). The Unraveling of Representative Democracy in Venezuela. Johns Hopkins University Press. ISBN 0-8018-7960-4. (англ.)
