Будівництво медресе Тілля-Карі розпочалося в 1646 році за наказом удільного правителя (хакіма) Самарканда Ялангтуша Бахадура[ru], що походив із узбецького роду алчін[1][2][3], на місці збудованого ще в XV столітті і сильно зношеного караван-сараю Мірзої з частковим використанням його фундаментів і стін. В час зведення медресе соборні мечеті Самарканда (Бібі-Ханим і Аліке Кукельташа) були зруйновані, і при проектуванні було вирішено поєднати в будівлі медресе вищу духовну школу і джума-мечеть. Будівельні та оздоблювальні роботи тривали 14 років і були завершені в 1660 році вже після смерті Ялангтуша Бахадура. Це, скоріш за все, послужило причиною недбалого оздоблення деяких елементів медресе і незавершення зовнішнього купола мечеті Тілля-Карі. Збудоване на площі Регістан медресе Тілля-Карі додало розташованому тут архітектурному ансамблю закінчений вигляд. У XIX столітті медресе було пошкоджено сильним землетрусом (1817/18 рік)[4]. Особливо постраждав вхідний портал. Обрушилася його верхня частина разом з тимпаном. За розпорядженням еміра Хайдара портал був відновлений, але вже без кахельної обробки. До початку XX століття велику частину облицювання медресе було втрачено. Реставраційні роботи розпочалися в 20-х роках XX століття, тоді були здійснені спроби порятунку уцілілих фрагментів декору. На початку 30-х років були проведені роботи по відновленню облицювання зовнішніх фасадів. У 1950—1958 роках були відреставровані дворові фасади медресе і барабанкупола мечеті. У першій половині 70-х років відновили декор тимпана головного порталу і зведений зовнішній купол мечеті. У 1979 році відновлено розписи інтер'єру мечеті. В даний час в медресе Тілля-Карі розміщується експозиція музею реставрації площі Регістан.
Медресе Тілля-Карі розташоване в північній частині площі Регістан і завершує південний архітектурний ансамбль з трьох медресе. Це квадратна в плануванні споруда загальною площею 75х75 метрів. Архітектор, очевидно належав до бухарської архітектурної школи, не скопіював пропорції двох інших розташованих на площі медресе, а розв'язав цю задачу композиційно, витягнувши крила головного фасаду, чим надав площі замкнутого виду. Зміна пропорцій головного фасаду повпливала на її виразність, будучи центральним елементом композиції, медресе Тілля-Карі грає роль фону для двох інших більш монументальних медресе.
Головний фасад медресе виконаний у бухарському стилі. Він складається з центрального порталу і двоярусних передніх крил з арковими нішами виходять на площу 16-ти худжр (по вісім з кожної сторони і по чотири в ярусі). Симетрія фасаду підкреслена кутовими вежами-гульдаста, які одночасно можуть виконувати функції мінаретів. Головний вхідний портал пронизаний глибокою п'ятигранною нішею з трьома проходами. Просторий чотирьохайванний двір обнесений по периметру худжрами, розташованими в два поверхи по головному фасаду і в один — уздовж інших сторін. Із західного боку двору розташовано портально-купольний будинок мечеті Тілля-Карі. Для збереження симетрії двору на його центральних осях зведені додаткові дворові портали. Мечеть складається з трьох частин. У центрі хрестоподібне в плануванні приміщення, перекрите подвійним куполом, де розташовується оброблений мармуромміхраб і одиннадцятиступінчастий мармуровий мінбар. З обох сторін до центральної зали примикають відкриті з боку двору галереї на стовпах.
Зовнішні та дворові фасади медресе облицьовані цегляною і складальною мозаїкою і майолікою з геометричними, рослинними та епіграфічними орнаментами. Надзвичайно щедро прикрашене приміщення мечеті. Його стіни і купол суцільно вкриті розписом в техніці кундаль із застосуванням позолоти.
Примітки
↑Хорошхин А. П. Сборник статей касающихся до Туркестанского края. — С.-Петербургъ : типография А. Траншеля, 1876. — 583 с.
↑Эварницкій Д. И. Путеводитель по Средней Азіи. Отъ Баку до Ташкента. — Ташкент : изд. на средства, ассигн. туркест. генерал-губернатором, 1893. — С. 73—77.
↑Туркестанский край // Россия. Полное географическое описание нашего отечества: Настольная и дорожная книга для русских людей : [В 19-ти т.] / под ред. В. П. Семенова. — СПб : издание А. Ф. Девриена, 1913. — Т. 19.
Якубов Н. Легенди про Самарканді. Самарканд, 1990..
Самаркад. Музей под открытым небом. — Ташкент : Издательство литературы и искусства имени Гафура Гуляма, 1986. — С. 143—168.
Памятники искусства Советского Союза. Средняя Азия. Справочник-путеводитль / Автор текста и составитель альбома Г.А. Пугаченкова. — М. : Искусство, 1983. — С. 393.
Файзиев А. Ф. Вакуфные документы Самарканда первой половины XIX века // Вопросы социально-экономической жизни Узбекистана в XVI—начале XX веков. — 1988. — 25 січня. — С. 15—23.
