Стилі та загальна архітектура мінаретів можуть мати значні відмінності, в залежності від регіону і часу будівництва.
Основні найпоширеніші види мінаретів:
іракський — окрема споруда, оточена спіральними сходами. Набуває розповсюдження з ІХ століття.
єгипетський ранній — чотири башти з невеликими віконницями по краях периметру мечеті. У Єгипті відомий з VII століття, був також популярний у Сирії до ХІІІ століття.
єгипетський пізніший — восьмикутний з двома балконами, з яких той, що вище, меший, а нижчий — більший, часто багато оздоблений волютами. Набуває поширення з XV століття.
османський — 1, 2, 4 або 6 тонких круглих у формі мінаретів в рівень з основною спорудою мечеті. Відомий з ХІ століття, набуває особливого поширення з XVI століття у час розквіту Османської імперії. Застосований при будівництві більшості кримських мечетей (Україна).
марокканський — зазвичай, одинична окрема споруда, чотирикутна у формі. Набуває поширення з ХІ століття. Популярний також і в сусідніх з Марокко країнах Магрибу — Алжирі та Тунісі.
перський — здебільшого дві тонкі башти з різними балконами при вході у мечеть. Розповсюджений у XVII столітті.
Свої особливості мали також мінарети у мусульманських народів Індії, російського Поволжя (татари) — своєрідний сплав церкви і мечеті, з мінаретом посеред даху; у Китаї — з елементами пагоди, у інших народів тощо.
О. Г. Большаков. Манара // Ислам : энциклопедический словарь. — М. : Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. — С. 157. — 315 с. : ил. — ISBN 5-02-016941-2.(рос.)