Трав'янка чорна

? Трав'янка чорна
Самець чорної трав'янки (підвид S. c. nilgiriensis, гори Нілґірі) Самиця чорної трав'янки (підвид S. c. bicolor, Національний парк Пенч^[en], Мадг'я-Прадеш)
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)[1]
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota) Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Птахи (Aves) Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes) Родина: Мухоловкові (Muscicapidae) Рід: Трав'янка (Saxicola) Вид: Трав'янка чорна
Біноміальна назва
Saxicola caprata (Linnaeus, 1766)
Підвиди
(Див. текст)
Синоніми
Motacilla caprata Linnaeus, 1766 Pratincola caprata (Linnaeus, 1766)
Посилання
Вікісховище: Saxicola caprata Віківиди: Saxicola caprata ITIS: 562829 МСОП: 22710209 NCBI: 491955

Трав'я́нка чорна^[2] (Saxicola caprata) — вид горобцеподібних птахів родини мухоловкових (Muscicapidae). Мешкає в Азії і Океанії^[3].

Опис

Довжина птаха становить 13-14,5 см. Самці мають повністю чорне забарвлення, за винятком білих плям на надхвісті, нижній частині живота, гузці і крилах. Самиці мають переважно коричнювато-сіре або тьмяно-коричнювате забарвлення, хвіст у них повністю темний, а надхвістя має рудуватий відтінок. Райдужки темно-карі, дзьоб і лапи чорні. Забарвлення молодих птахів подібне до забарвлення самиць, однак нижня частина тіла у них легко поцяткована лускоподібним візерунком.

Таксономія

Самець чорної трав'янки

Самиця чорної трав'янки

Чорні трав'янки

В 1760 році французький зоолог Матюрен Жак Бріссон включив опис чорної трав'янки до своєї книги «Ornithologie», описавши птаха за зразком, зібраним на філіппінському острові Лусон. Він використав французьку назву Le traquet de l'Isle de Luçon та латинську назву Rubetra Lucionensis^[4]. Однак, хоч Бріссон і навів латинську назву, вона не була науковою, тобто не відповідає біномінальній номенклатурі і не визнана Міжнародною комісією із зоологічної номенклатури^[5]. Коли в 1766 році шведський натураліст Карл Лінней випустив дванадцяте видання своєї «Systema Naturae», він доповнив книгу описом 240 видів, раніше описаних Бріссоном^[5]. Одним з цих видів була чорна трав'янка, для якої Лінней придумав біномінальну назву Motacilla caprata^[6]. Пізніше вид був переведений до роду Трав'янка (Saxicola), введеного німецьким натуралістом Йоганом Бехштайном у 1802 році^[7].

Підвиди

Виділяють шістнадцять підвидів:^[8]

• S. c. rossorum (Hartert, EJO, 1910) — від східного Ірану до півдня центрального Казахстана, Афганістана і північного Кашміра;
• S. c. bicolor Sykes, 1832^[9] — від Пакистану до північної Індії і Непала;
• S. c. burmanicus Baker, ECS, 1922 — від центральної і південно-східної Індії до М'янми, південного Китая, Таїланда і Індокитая;
• S. c. nilgiriensis Whistler, 1940^[10] — південно-західна Індія (гори Нілґірі);
• S. c. atratus (Blyth, 1851)^[11] — острів Шрі-Ланка;
• S. c. caprata (Linnaeus, 1766) — острови Лусон, Лубанг і Міндоро (північ Філіппін);
• S. c. randi Parkes, 1960 — острови Негрос, Бохоль, Масбате, Тікао^[en], Себу і Сікіхор;
• S. c. anderseni Salomonsen, 1953 — острови Мінданао, Каміґуїн-Сур, Лейте і Біліран;
• S. c. fruticola Horsfield, 1821 — острови Ява, Балі, Ломбок і Сумбава, Лембата^[en] і Алор);
• S. c. pyrrhonotus (Vieillot, 1818) — острови Кісар^[en], Ветар, Саву^[en], Семау^[en], Роте^[en] і Тимор;
• S. c. francki Rensch, 1931 — острів Сумба;
• S. c. albonotatus (Stresemann, 1912) — острови Сулавесі, Селаяр^[en] і Бутон;
• S. c. cognatus Mayr, 1944 — острови Бабар^[en];
• S. c. aethiops (Sclater, PL, 1880) — північ Нової Гвінеї і Нова Британія;
• S. c. belensis Rand, 1940 — гори Центрального хребта Нової Гвінеї (від озер Паніай^[en] до гір Судірман);
• S. c. wahgiensis Mayr & Gilliard, 1951^[12] — гори Центрального хребта Нової Гвінеї та гори на півостровах Гуон і Папуа.

Поширення і екологія

Чорні трав'янки гнідяться в Ірані, Туркменістані, Узбекистані, Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Афганістані, Пакистані, Індії, Китаї, Непалі, Бутані, Бангладеш, М'янмі, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі, Камбоджі, Індонезії, Папуа Новій Гвінеї та на Філіппінах, Шрі-Ланці і Східному Тиморі. Представники підвиду S. c. rossorum взимку мігрують на південь, до Південної Азії і на Аравійський півострів^[13]. Індійські популяції також іноді здійснюють локальні переміщення^[14] . Чорні трав'янки живуть у відкритих ландшафтах, зокрема на луках. в саванах і чагарникових заростях, трапляються на полях і плантаціях та в садах, на висоті до 2400 м над рівнем моря.

Чорні трав'янки живляться комахами, зокрема вогнівками і білокрилками, якимх ловлять в польоті^[15][16]. Гніздування у них триває з лютого по серпень з піком у березні-червні. Гніздо розміщується в заглибині в стіні або в іншиму подібному місці, встелюється травою і шерстю. В кладці від 2 до 5 блідо-сизуватих або рожевуватих яєць, поцяткованих темними плямками, розміром 17×14 мм. Інкубаційний період триває 12-13 днів, насиджують переважно самиці.

Чорні трав'янки іноді стають жертвами гніздового паразитизму звичайних зозуль^[17][18]. На цих птахах паразитиують нематоди Acuaria^[19][20]. Дорослі чорні трав'янки іноді стають здобиччю кажанів Lyroderma lyra^[21][22] і зимуючих болотяних сов^[23].

Примітки

1. BirdLife International (2016). Saxicola caprata: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 16 листопада 2022
2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
3. Rasmussen PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Smithsonian Institution and Lynx Edicions.
4. Brisson, Mathurin Jacques (1760). Ornithologie, ou, Méthode contenant la division des oiseaux en ordres, sections, genres, especes & leurs variétés (фр.) (лат.). Т. 4. Paris: Jean-Baptiste Bauche. с. 442—444, Plate 24 figs 2, 3.
5. Allen, J.A. (1910). Collation of Brisson's genera of birds with those of Linnaeus. Bulletin of the American Museum of Natural History. 28: 317—335. hdl:2246/678. Процитовано 25 грудня 2021.
6. Linnaeus, Carl (1766). Systema naturae : per regna tria natura, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis (лат.). Т. 1, Part 1 (вид. 12th). Holmiae (Stockholm): Laurentii Salvii. с. 335.
7. Bechstein, Johann Matthäus (1802). Ornithologisches Taschenbuch von und für Deutschland, oder, Kurze Beschreibung aller Vögel Deutschlands für Liebhaber dieses Theils der Naturgeschichte (нім.). Leipzig: Carl Friedrich Enoch Richter. с. 216.
8. Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Chats, Old World flycatchers. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 16 листопада 2022.
9. Whistler, Hugh (1949). Popular Handbook of Indian birds. Gurney And Jackson. с. 85–87.
10. Whistler, H (1940). A new race of bush-chat from India. Bull. Brit. Orn. Club. 60 (432): 90.
11. Blyth, Edward (1851). Report on the Mammalia and more remarkable species of birds inhabiting Ceylon. J. Asiatic Soc. Bengal. 20: 153—185.
12. Bell, HL; GW Swainson (1985). The colonization, ecology and breeding of the Pied Stonechat Saxicola caprata at Port Moresby, Papua New Guinea. Ibis. 127 (1): 74—83. doi:10.1111/j.1474-919X.1985.tb05038.x.
13. Yosef, Reuven & Martin Rydberg-Hedaen (2002). First ringing record of Pied Stonechat Saxicola caprata in the Western Palearctic, at Eilat, Israel (PDF). Sandgrouse. 24: 63—65. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2008.
14. Ali, Salim; Ripley, S.D. (1998). Handbook of the birds of India and Pakistan. Т. 9 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 33—36.
15. Ramani, S; Poorani, J. & Bhumannavar, BS (2002). Spiralling whitefly, Aleurodiscus dispersus, in India (PDF). Biocontrol News and Information. 23: 55—62. Архів оригіналу (PDF) за 15 квітня 2007.
16. Mason CW (1911). The food of birds in India. Agricultural Research Institute, Pusa.
17. Livesey, TR (1935). Habits of the Burmese Stone Chat Saxicola caprata burmanica (Stuart Baker). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 38 (2): 398—401.
18. Livesey, TR (1938). Egg-laying of the Khasia Hills Cuckoo (C. c. bakeri) in the nest of the Burmese Stone Chat (Saxicola caprata burmanica). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 40 (1): 125—127.
19. Gupta, S. P. & M. Jehan (1972). On some species of the genus Acuaria Bremser, 1811 from avian hosts from Lucknow (PDF). Japanese Journal of Parasitology. 21: 365—373. Архів оригіналу (PDF) за 16 листопада 2022. Процитовано 16 листопада 2022.
20. Gupta, S. P. & P. Kumar (1977). On some species of the genus Acuaria Bremser, 1811 from avian hosts from Uttar Pradesh. Indian Journal of Helminthology. 29: 120—136.
21. Primrose, AM (1907). Bats feeding on small birds. J. Bombay Nat. Hist. Soc. 17 (4): 1021—1022.
22. Prakash, Ishwar (1 листопада 1959). Foods of the Indian False Vampire. Journal of Mammalogy. 40 (4): 545—547. doi:10.2307/1376273. JSTOR 1376273.
23. Srinivasulu, B; C. Srinivasulu (2007). Diet of Short-eared Owl Asio flammeus (Pontopiddan, 1763) wintering in Rollapadu wildlife sanctuary and its vicinity in Andhra Pradesh, India (PDF). Zoos' Print Journal. 22 (9): 2829—2831. doi:10.11609/jott.zpj.1550.2829-31. Архів оригіналу (PDF) за 29 вересня 2011. Процитовано 16 листопада 2022.

Посилання

• Wink, M; Sauer-gürth, H. & Gwinner (2002). Evolutionary relationships of stonechats and related species inferred from mitochondrial-DNA sequences and genomic fingerprinting (PDF). British Birds. 95: 349—355.
• Illera, JC; Richardson, DS; Helm, B; Atienza, JC; Emerson, BC (September 2008). Phylogenetic relationships, biogeography and speciation in the avian genus Saxicola (PDF). Molecular Phylogenetics and Evolution. 48 (3): 1145—1154. doi:10.1016/j.ympev.2008.05.016. PMID 18571939. Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2010.