Тибето-монгольський договір дружби і взаємодопомоги (тиб. བོད་སོག་ཆིངས་ཡིག་, монг. Монгол-Төвөдийн гэрээ) — договір між Монголією і Тибетом, підписаний 29 грудня 1912 року (11 січня 1913) в столиці Монголії місті Урга (тепер Улан-Батор)[1]. Це перший договір, в якому обидві країни брали участь в якості абсолютно самостійних суб'єктів міжнародного права з моменту розпаду імперії Цін.
Після Синьхайської революції і падіння імперії Цін Тибет і Зовнішня Монголія оголосили про свою незалежність. В обох країнах затверджувалися теократичні монархії[2]. У договорі сторони задекларували взаємне визнання, постулювали власну спільність і спорідненість на основі «жовтої віри», взяли на себе зобов'язання надавати одна одній всіляку підтримку «проти зовнішніх і внутрішніх ворогів», декларували вільну міждержавну торгівлю і ще ряд статей такого ж загального характеру[3][4]. З боку Тибету його підписали особистий наставник і представник Далай-лами XIII хамбо-лама Доржієв Агван і тибетські чиновники; з монгольської — міністр закордонних справ да-лама Нягт-Білегт Равдан і головнокомандувач Манлай-Батор Дамдінсурен.
Текст договору монгольською мовою у 1982 році опублікувала Монгольська академія наук[5], а у 2007 році оригінальну версію тибетською мовою знайшли в монгольських архівах[6][7].
Перед підписанням договору Доржієв зустрівся з російським дипломатом Іваном Коростовцем і повідомив, що Тибет хоче укласти договір з Монголією і Росією. Коростовець відповів, що «Халха вже проголосила свою незалежність, визнану Росією», не заперечував проти укладення договору Тибету з Монголією, але був проти договору Тибету з Росією[8].
Разом з тим, пересилаючи текст угоди в МЗС Російської імперії, Коростовець відзначав в супровідній депеші що договір «не представляє політичного значення і не заслуговує назви міжнародного акту» з огляду на «неправомочність сторін», оскільки обидві країни формально перебували в складі Китайської республіки, хоча він не позбавлений «деякої симптоматичності», є «протестом проти китайського суверенітету, який нав'язували як Тибету, так і Монголії»[9]. Однак, внаслідок того, що договір з Росією 1912 р. за способом його вироблення і укладення був документом про визнання Монголії незалежною державою[10][11], тому визнання нею Тибету в 1913 р. також стало правомочним міжнародним актом, що не вимагав санкції третьої сторони. Внаслідок цього договір розглядають як легітимне визнання Тибету суб'єктом міжнародного права[12].
Новини про підписання договору стривожили британську дипломатію, котра побоювалася його використання Російською імперією в її політиці стосовно Тибету.
{{cite journal}}