Тереза Торанська

Тереза Торанська
пол. Teresa Torańska
Народилася	1 січня 1944(1944-01-01)[1][2] Вовковиськ, Білостоцька область, Білоруська РСР, СРСР
Померла	2 січня 2013(2013-01-02)[1][2] (69 років) Варшава, Республіка Польща ·рак легень
Поховання	Військові Повонзки
Країна	Республіка Польща
Діяльність	журналістка, письменниця
Alma mater	Faculty of Law and Administration, University of Warsaw^d
Нагороди
Сайт: toranska.pl
Тереза Торанська у Вікісховищі

Тереза Торанська з Мацеєм Моравським та Лешеком Санковським — Варшава, 21 вересня 2009 р.

Могила Терези Торанської у Варшаві.

Тереза Славоміра Торанська (пол. Teresa Sławomira Torańska; 1 січня 1944, м. Вовковиськ, Білорусь — 2 січня 2013, м. Варшава, Польща^[3]) — польська журналістка та письменниця.

Життєпис

У 1966 році закінчила юридичний факультет Варшавського університету. З 1969 року вивчала журналістику^[4][5]. Розпочала журналістську роботу в редакції тижневика «Аргументи», у 1973—1975 роках працювала в щомісячнику «Światowid»^[6], з 1975 року — на посаді воєнного журналіста у відділі соціального звіту тижневика «Культура». Згодом також співпрацювала з паризьким щомісячним виданням «Культура». Під час воєнного стану Тереза також заробляла на прожиття, займаючись машинним друком дисертацій^[7].

Є авторкою книги Вони, що містять інтерв'ю-бесіди з колишніми комуністичними особами щодо їхньої оцінки досягнень соціалізму в Польщі, опубліковані у 1985 році. Тереза Торанська почала проводити ці співбесіди під час існування т. зв. Солідарності, а потім продовжувала й під час воєнного стану^[8].

З 2000 по 2012 рік вона була журналісткою у «Duży Format» — додатку «Газети Виборчей». З березня 2012 року по січень 2013 року друкувалась у тижневику «Newsweek Polska».

Вона також була автором ток-шоу Teraz Wy на TVP2 та серії телевізійних інтерв'ю з комуністичними активістами, в тому числі з президентом Радіокомітету в 1972—1980 рр. Мацеєм Щепанським. У річницю Смоленської катастрофи вона взяла інтерв'ю у президентської пари Анни та Броніслава Коморовських^[9].

У серпні 2012 року Тереза Торанська опублікувала 9-томну серію своїх інтерв'ю, видану «Бібліотекою Newsweek», а 17 вересня 2012 р. у Варшаві відбувся останній, як виявилося пізніше, авторський вечір Торанської. Серед гостей зустрічі були: Лешек Бальцерович, Міхал Гловінський, Міхал Ягелло, Віктор Кулерський, Ева Лентовська, Тадеуш Мазовецький, Катажина Попова-Зидронь, Адам Даніель Ротфельд, Ян Рулевський, Ян Стрелау та Едмунд Внук-Ліпінський^[10].

Тереза Торанська входила до складу журі Історичної премії Росії Казиміра Мочарського^[11].

У 2011 році їй поставили діагноз рак легенів. Хвороби не можна було позбавитись оперативним шляхом, тому Тереза пройшла курс інтенсивної хіміотерапії. Результати досліджень виявились хорошими — рак здебільшого відступав. Однак у грудні 2012 року стан здоров'я Торанської швидко погіршився, що призвело до її смерті на наступний день після її 69-річчя^[12].

Тереза Торанська похована^[13] на кладовищі Військові Повонзки у Варшаві, похорон відбувся 9 січня 2013 року. На прощальній церемонії були присутні: родина, друзі померлої та численні представники політики, зокрема: президент Броніслав Коморовський із дружиною, спікер Сейму Ева Копач, міністр культури та національної спадщини Богдан Здроєвський; колишні прем'єр-міністри: Тадеуш Мазовецький та Ян Кшиштоф Белецький, Ева та Лешек Бальцерович; Ян Літинський, Данута Столецька, Ірена Вуйціцька та Генріх Вуєц — радники в канцелярії президента Республіки Польща; крім того, багато журналістів, в тому числі Северин Блумштайн, Стефан Братковський, Яцек Хуго-Бадер, Томаш Ліс, Яцек Москва, Ян Ординський, Яніна Парадовська, Славомир Поповський, Ернест Скальський, Маріуш Щигел, Яцек Жаковський, Міхал Брістігер, Майя Коморовська, Галіна і Вальдемар Кучинські, Віктор Осятинський, Паула та Мирослав Савіцькі, Барбара Торуньчик та інші^[14].

Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський посмертно нагородив Терезу Торанську Командорським хрестом Орден Відродження Польщі «за видатні заслуги в розвитку польської журналістики та особливі досягнення в журналістській роботі, що поширюють знання про новітню історію Польщі». Лешек Санковський, вдівець Терези Торанської, отримав нагороду під час похоронної церемонії в Повонзках^[15].

Приватне життя

Її батьки були вчителями. Мати, Елеонора Бернатович, викладала французьку мову^[16]. Батько Лонгін був засланий до Сибіру під час Другої світової війни ГУЛАГом у Сєверодвінськ, звідки був звільнений у 1948 році. Її дядька вбили росіяни в Харкові.

Була заміжня за Лешеком Санковським, спеціалістом з інформаційних технологій. Проживала у Варшаві в Górny Mokotów^[17].

Сестра Блажея Торанського^[18].

Нагороди

• Командорський хрест Орден Відродження Польщі — 7 січня 2013 року посмертно^[19]
• Офіцерський хрест Ордена Відродження Польщі — 2001 року

Нагороди та відзнаки

У 2000 році за книгу Вони отримала премію польського PEN Club Ksawery Pruszyński^[20]. Тереза Торанська є першим переможцем конкурсу Барбари Лопенської за найкраще інтерв'ю для преси^[21] (нагороджена за розмову з ген. Войцехом Ярузельським).

Публікації

• Путівник про подорожі до Західної Європи та Югославії — спільно з Анджеєм Гуркотом, Варшава: Warszawska Przedsiębiorstwo Turystyczne «Syrena» 1975.
• Європа за 100 доларів — спільно з Анджеєм Горкотом, Видавництвом спорту та туризму 1975.
• Берлін — столиця НДР та околиці. Невеликий туристичний путівник — разом з Анджеєм Гуркотом, Варшава: Національне видавниче агентство RSW «Рух преси-книги» 1976.
• Дрезден та околиці. Невеликий туристичний путівник , — разом з Анджеєм Гуркотом, Варшава: Національне видавниче агентство 1976.
• Лейпциг та околиці. Невеликий туристичний путівник — разом з Анджеєм Гуркотом / Тереза ​​Торанська, Варшава: Національне видавниче агентство 1977.
• Смерть шахти, Варшава: Національне видавниче агентство 1977.
• Хлопці тих років — співавтори: Якуб Копеч та Януш Вілк-Бяложей, Національне видавниче агентство 1978.
• Вид знизу, Варшава: «Іскри». 1980.
• Ева Берберюш, Перша публікація, Варшава: Незалежне видавництво 1984 р. (На основі повідомлень Е. Берберюш; два з них створені у співпраці з Терезою Торанською та Кшиштофом Шимборським, надруковані у 1980—1981 рр. у тижневиках: «Культура», «Перетин», «Солідарність» та «Tygodnik Powszechny»).
• Вони — Другий видавничий тираж: Przedświt, Варшава 1985, Krakowskie Towarzystwo Wydawnicze, Kraków 1985, еміграційне видання: Додаток, Лондон 1985; численні відновлення після 1989 року.
• Леон Касман, Конфлікт з Мокзаром — ред. Тереза ​​Торанська, Варшава: «Myśl» 1986 р. (Передруковано з «Додатку» Лондон 1985 р. № 39).
• Ми, Варшавський міст 1994 (безліч видань, також випущений у вигляді електронної книги)
• Вони були, Варшава: Світ книги — Bertelsmann Медіа 2006 (численні резюме).
• Вони. Якщо говорити про добрі почуття Варшава: Світ Книги 2007 .
• Ми. Розставання 68 року Варшава: World Books, 2008.
• Смерть запізнилася на одну хвилину, Варшава: Агора, 2010. — Бібліотека Gazeta Wyborcza 2010 (Три бесіди Торанської: Міхал Брістігер, Міхал Гловінський, Адам Даніель Ротфельд).
• Адам Даніель Ротфельд, У тіні. 12 бесід з Марцином Войцеховським, вступ: Тереза ​​Торанська, Варшава: Агора — Польський інститут міжнародних відносин 2012.
• Інтерв'ю Терези Торанської — Newsweek Бібліотека, 2012 (том I—IX).

Фільмографія

• Станція Гданськ — документальний фільм, режисер — Марія Змарц-Кочанович; Варшава 2007.

Посилання

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Internetowy Polski Słownik Biograficzny
   d:Track:Q96022943
3. Teresa Torańska nie żyje. 2 stycznia 2013. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 22 вересня 2019.
4. Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 21. ISBN 978-83-268-1227-9.
5. Oni. Londyn: Aneks. с. ostatnia strona, nienumerowana. ISBN 0906601223.
6. Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 52—56. ISBN 978-83-268-1227-9.
7. Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 61. ISBN 978-83-268-1227-9.
8. Teresa Torańska | Twórca | Culture.pl (пол.), архів оригіналу за 16 червня 2019, процитовано 22 вересня 2019
9. Wywiad Pary Prezydenckiej dla „Gazety Wyborczej”. 9 kwietnia 2011. Архів оригіналу за 12 березня 2018. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2018-03-12 у Wayback Machine.]
10. Teresa Torańska i jej rozmówcy gośćmi Klubu im. Aliny Perth-Grabowskiej. 17 września 2012. Архів оригіналу за 8 грудня 2019. Процитовано 22 вересня 2019.
11. Minister Klimczak na gali wręczenia nagrody K.Moczarskiego. 11 grudnia 2012. Архів оригіналу за 23 грудня 2012. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2012-12-23 у Wayback Machine.]
12. Wyborcza.pl, архів оригіналу за 2 квітня 2018, процитовано 22 вересня 2019
13. Teresa Torańska w bazie danych pochowanych na Wojskowych Powązkach. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2013-09-21 у Wayback Machine.]
14. Teresa Torańska (1 I 1944 - 2 I 2013). 9 stycznia 2013. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 22 вересня 2019.
15. [1], Wirtualna Polska Media S.A., "Teresa Torańska pośmiertnie odznaczona Krzyżem Kawalerskim Orderu Odrodzenia Polski" 
16. Ja, my, oni. Teresa Torańska w rozmowie z Małgorzatą Purzyńską. Warszawa: Agora SA. с. 76—77. ISBN 978-83-268-1227-9.
17. Marcin Kołodziejczyk, Toracci. Już w dzień po śmierci Teresa Torańska została pomnikiem [polskiego] dziennikarstwa. A to była po prostu zwykła, fajna babka — opowiadają znajomi; [w:] «Polityka». 2013, nr 2, ss. 28–29
18. Teresa, moja siostra (пол.). 18 січня 2013. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 22 вересня 2019.
19. Order Odrodzenia Polski dla Teresy Torańskiej. 9 stycznia 2013. Архів оригіналу за 12 квітня 2018. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2018-04-12 у Wayback Machine.]
20. Nagroda im. Ksawerego Pruszyńskiego. Архів оригіналу за 2 березня 2013. Процитовано 22 вересня 2019. [Архівовано 2013-03-02 у Wayback Machine.]
21. X edycja Nagrody im. Barbary N. Łopieńskiej (пол.). 17 січня 2014. Архів оригіналу за 17 квітня 2016. Процитовано 22 вересня 2019.