Сімферопольський мусульманський комітет —кримськотатарська колабораціоністська організація, що діяла на боці нацистської Німеччини на території окупованого Криму в роки Другої світової війни. Як підкреслювало керівництво комітету, їхніми цілями були підтримка Німеччини (зокрема, у формі організації добровільних загонів, пошуку партизанів та комуністів), боротьба з євреями та радянською владою.
Незабаром після зайняття півострова Крим німецькими військами, за згодою окупаційної влади, стали створюватися національні комітети, які з одного боку представляли інтереси різних етнічних груп півострова, а з іншого — використовувалися окупаційною владою як інструмент впливу на представників відповідних народів, які проживали в Криму. Одним із перших був створений Мусульманський комітет, утворений наприкінці грудня 1941 року в Бахчисараї. Незабаром комітет перебазувався до Сімферополя і став називатися Сімферопольським мусульманським комітетом.
При штабі 11-ї армії вермахту в Криму було створено представництво Міністерства закордонних справ, представником був призначений провідний співробітник МЗС майор Вернер Отто фон Хентіг[ru]. На нього покладалася координація робіт верховного командування Вермахту, МЗС та репресивних структур із залучення кримських татар до антирадянської боротьби. Хентіг брав участь у формуванні Сімферопольського мусульманського комітету 23 листопада 1941 року. До керівництва першого складу комітету увійшли Джеміль Абдурешідов, Ільмі Керменчіклі та Мемет Османов.
3 січня 1942 року відбулася перша нарада комітету у Сімферополі під головуванням Джеміля Абдурешітова. У січні 1942 року його заступником став Ільмі Керменчіклі. Комітет складався з 18 осіб: президента, двох його заступників та п'ятнадцяти членів, які відповідають за певний напрямок діяльності. Кандидати у члени комітету затверджувалися начальником поліції безпеки та ЦД генерального округу «Таврія». Головна мета створення комітету – сприяння функціонуванню органів німецької окупаційної адміністрації у всіх сферах їхньої діяльності[1].
Незважаючи на досить лояльне (особливо спочатку) ставлення окупаційної влади до кримських татар, комітету не було дозволено називатися "кримськотатарським" або "татарським", а також поширити свою діяльність на всю територію Криму.
Особовий склад комітету налічував 18 осіб: президента, двох заступників президента та п'ятнадцяти членів, кожен з яких відповідав за певне коло питань[1]. Комітет складався з п'яти відділів:
Зазвичай штатний розклад кожного відділу налічував від чотирьох до п'яти посад: керівника, заступника керівника, секретаря відділу, писаря, перекладача та машиніста. У складі пропагандистських відділів, які вважалися найважливішими, також вважалося місце штатного пропагандиста. Робота персоналу кожного відділу велася не на громадських засадах, а за відповідну винагороду: розмір грошової платні у голови комітету та його заступників становив 1100 рублів, у керівника відділу платня досягала 800-900 окупаційних рублів, у секретаря відділу - до 50. Як випливає зі звіту начальника німецької поліції безпеки та ЦД, повний обсяг фонду заробітної плати Сімферопольського мусульманського комітету в 1943 досягав майже 140 тисяч окупаційних рублів або майже 12 тисяч рублів на місяць[3].
Всі районні мусульманські комітети мали аналогічну ієрархію і у своїх діях неофіційно керувалися приписами Сімферопольського комітету[3]. Німецька військова адміністрація їх активно використовувала як інструмент пропаганди та мобілізації. Їхні релігійні відділи самим своїм існуванням служили виправданням співпраці з нацистами з погляду ісламу [4].
Члени Комітету публікували статті у своїй газеті «Азат К'рим», невід'ємним змістом якої був антисемітизм . Так, у січні 1943 року Мустафа Куртієв писав: "Азат К'рим", який став дороговказним маяком для наших комітетів, відіграв велику роль у добровільному залученні татарської молоді до німецької армії…", "без високого врожаю ми не зможемо допомогти переможній спеціально розореною євреями-більшовиками країни…", «АК вважає своїм першим завданням доводити до населення всі повідомлення та накази Німецького головнокомандування», "Ми вважаємо, що свободу друку ми отримали лише з милості наших визволителів, за що приносимо подяку фюреру Адольфу Гітлеру"[5].
У 1944 році НКВС СРСР повідомляв, що комітет "мав свої філії у всіх татарських районах Криму, вербував шпигунську агентуру для закидання в наш тил, мобілізував добровольців у створену німцями татарську дивізію, відправляв місцеве, не татарське населення для роботи до Німеччини, переслідував налаштованих осіб, зраджуючи їх каральним органам окупаційної влади, і організовував цькування росіян", "комітети брали активну участь разом із німецькою поліцією в організації викрадення до Німеччини понад 50 тисяч радянських громадян; проводили збір коштів і речей серед населення для німецької армії і проводили у великому масштабі зрадницьку роботу проти місцевого нетатарського населення, всіляко утискуючи його», "діяльність „татарських національних комітетів“ підтримувалася татарським населенням, якому німецька окупаційна влада надавала всілякі пільги та"[6][7].