Сучасна індоєвропейська мова (суч.-інд.-євр. Eurōpājā́ Dn̥ghwā, Eurōpājóm, ісп. Europaio) — штучна («штучно відновлена») мова, започаткована 2006 року на основі відновлених елементів північно-західного ареалу пізньої індоєвропейської мови.
Спроби створювати тексти праіндоєвропейською мовою робилися ще у XIX ст. (А. Шлейхер), але надалі науковці відмовилися від такого роду творчості: стало ясно, що на такому рівні відновити мову, невідому з письмових джерел, неможливо. Проте, мовознавці продовжували: Г. Хірт, Л. Згуста, М. Петерс, Д. Ейдемс, І. Р. Данка, Ф. Кортланд, Р. Люр (працювали над відомим текстом Шлейхера «Вівця і коні»); С. К. Сен, У. Леманн, Й. Арбейтман, М. Майргофер, Я. Пугвель («Цар і бог»).
Історія сучасної індоєвропейської мови починається з 2004 року. Іспанський поліглот і мовознавець-аматор Карлос Квілес (Carlos Quiles) теж зайнявся створенням текстів реконструйованою прамовою. 2005 року Квілес разом з Марією Терезою Батальєю Кальвін і за підтримки чотирьох викладачів засновав групу «Dnghu» (букв. «Мова»). Наступного року було опубліковано «Europaio: Коротка граматика європейської мови» (англ. мовою). 19 травня проект було відзначено одним з шістьох призів регіонального уряду і університету на іноваціоному конкурсі підприємництва.
http://www.counter-currents.com [Архівовано 25 грудня 2014 у Wayback Machine.]