В Україні до процесу від 22 травня 1921 року велись схожі між собою сфабриковані справи проти діячів соціалістичних та комуністичних поглядів, які перебували на відповідальних посадах під час республіканського устрою України[1].
Судовий розгляд та слідство здійснювалися із грубим порушенням процесуальних норм із позицій «революційної законності». Засуджених було звинувачено в політичних злочинах, скоєних 1917–20 проти більшовиків, — організації збройної боротьби при підтримці Антанти, керівництві антибільшовицьким селянським повстанським рухом[1]. З десяти обвинувачених вісім повстали перед судом, а двоє з арештованих стали свідками. Жоден з підсудних своєї провини не визнав[2].
«Тяжкі злочини стосовно робітників і селян України, вчинені ЦК УП с.-р., всією партією й окремими її представниками в недавньому минулому», які «заслуговують найвищого й найсуворішого покарання перед особою світового пролетаріату[4]»
— з вироку суду
За підсумками судового розгляду всі підсудні були визнані винними. Взято під увагу «урочисту публічну обіцянку цих підсудних словом і справою боротися з т. зв. УНР і повстансько-бандитським рухом на Україні й, керуючись у цій справі революційною совістю й соціалістичною правосвідомістю» Ревтрибунал постановив засудити чотирьох підсудних до відбуття покарання у концентраційних таборах терміном на 10 років кожному, чотирьох з них засуджено до п'ятьох років[4].
Після процесу трибунал застосував амністію, посилаючись на рішення 5-го Всеукраїнського з'їзду Рад. 10 років покарання замінено на 5, а засудженого Григорія Сиротенка звільнено повністю. На Юрія Скугар-Скварського та Сергія Остапенка амністія не розповсюджувалась. Для Остапенка застосовано покарання на 5 років примусових робіт за фахом[4]. Всіх засуджених було відправлено у Харків[5].
Наприкінці 1991 року, після звернення письменника Анатолія Болабольченка до прокуратури України з клопотанням про перегляд справи, всіх учасників процесу було реабілітовано[6].
Умовні позначення таблиці
З — особа засуджена.
Р — особа реабілітована.
Бежевим кольором у таблиці виділені колишні представники урядів республіканського устрою України.
Бевз Т. А. Партія національних інтересів і соціальних перспектив (політична історія УПСР). — Київ : ІПіЕНД імені І. Ф. Кураса НАН України, 2008. — 587 с. — ISBN 978-966-02-4398-9.
Болабольченко А. А. Всеволод Голубович і «Справа УПСР». — Київ, 1993.
Вирок Української революції: «Справа ЦК УПСР»: Науково-документальне видання / Упорядники Тетяна Осташко і Сергій Кокін. — Київ : Темпора, 2013. — 688 с. — ISBN 978-617-569-138-0.