Нижче наведений список головних тренерів футбольного клубу «Манчестер Юнайтед» і їх головних досягнень з 1892 року і дотепер. За всю історію у клубу було 18 головних тренерів.
З 1878 по 1914 роки команда керувалася колегіально спеціальним комітетом, секретар якої володів приблизно тими ж повноваженнями і впливом, якими володіє головний тренер в даний час. За цей період в клубі змінилося четверо секретарів: Гей Ейч Елбат, Джеймс Вест, Ернест Мангнелл і Джон Бентлі.
Ернест Мангнелл став першим тренером, з яким клуб виграв трофеї. У сезоні 1907/08 під його керівництвом «Юнайтед» виграв свій перший чемпіонський титул. У наступному сезоні клуб виграв свій перший Кубок Англії, а в сезоні 1910/11 - ще один чемпіонський титул. Попри успіхи, досягнуті з командою, Мангнелл покинув «Юнайтед» в 1912 році, перейшовши в «Манчестер Сіті». Пост секретаря клубу зайняв Джон Бентлі, а два годя потому його змінив Джек Робсон, який став першим в історії клубу тренером, а не просто секретарем. Він тренував команду сім років, до грудня 1921 року, коли він серйозно захворів, а через місяць помер від пневмонії[1].
Наступним тренером клубу став Джон Чепмен. Вже в перший сезон під керівництвом Чепмена «Юнайтед» вилетів у Другий дивізіон, вперше з 1906 року. Команда провела три роки у Другому дивізіоні, після чого повернулася в Перший дивізіон. Привівши клуб на 9-е місце в чемпіонаті і довівши його до півфіналу Кубка Англії в сезоні 1925/26, Чепмен 8 жовтня 1926 отримав телеграму від Футбольної асоціації, в якій повідомлялося про його дискваліфікацію до кінця сезону без пояснення причини. До кінця сезону клуб тренував Лал Хілдіч, якого вже на постійній основі замінив Герберт Бемлетт [2].
Бемлетт знаходився на посту тренера клубу чотири роки, але не зміг домогтися з «Юнайтед» ніякого успіху: найвищою позицією команди в роки його керівництва було 12-е місце в чемпіонаті. 1931 року «Юнайтед» знову вилетів у Другий дивізіон. Бемлетта звільнили, а на його місце був призначений клубний секретар Волтер Крікмер. Крікмер керував командою всього один сезон, протягом якого клуб не зміг повернутися в Перший дивізіон. У червні 1932 головним тренером клубу був призначений Скотт Дункан, але в другому сезоні під його керівництвом «Юнайтед» досяг найнижчої в своїй історії позиції, посівши 20-е місце у Другому дивізіоні. Однак, Дункана не звільнили, і в 1936 році він домігся повернення клубу в Перший дивізіон. У наступному сезоні клуб знову вилетів з Першого дивізіону, і Волтер Крікмер вдруге взяв на себе повноваження головного тренера команди і залишався на цій посаді до закінчення Другої світової війни[3].
Ще до закінчення війни клуб провів переговори з Меттом Басбі, який незадовго до цього відкинув пропозицію «Ліверпуля» залишитися в тренерському штабі клубу, бо хотів мати більше повноважень з управління ігровою підготовкою команди, а не просто вибирати склад на матч. «Юнайтед» надав Басбі всі необхідні повноваження і призначив його головним тренером. У своїх перших п'яти сезонах Метт Басбі привів клуб до чотирьох срібних медалей Першого дивізіону, поки, нарешті, не виграв чемпіонат у сезоні 1951/52. Незабаром після цього він почав здійснювати масову заміну футболістів-ветеранів на зовсім юних гравців, які увійшли в історію як «малюки Басбі». Оновлений «Юнайтед» виграв два чемпіонські титули в сезонах 1955/56 і 1956/57, а також взяв участь у двох фіналах Кубка Англії. Кар'єри багатьох футболістів обірвалися в мюнхенській авіакатастрофі 1958, в якій сам Метт Басбі отримав важкі травми [4].
Поки Басбі відновлювався від отриманих травм у лікарні, тренерські обов'язки перейшли до його асистента, Джиммі Мерфі [5]. Після свого одужання, Басбі почав нову перебудову команди, і через п'ять років, в 1963 році, «Юнайтед» виграв Кубок Англії, вперше після 15-річної перерви. За перемогою в Кубку команда здобула два чемпіонські титули Першого дивізіону, а також найпрестижніший трофей клубного європейського футболу — Кубок європейських чемпіонів. Після успіху в Європі Басбі керував клубом ще один сезон, а потім передав повноваження головного тренера «Юнайтед» клубному тренеру Вілфу Макгіннессу. Макгіннессу не вдалося впоратися зі своєю новою посадою і в підсумку Басбі вмовили повернутися до керівництва командою на другу половину сезону 1970/71. Однак, вже влітку Басбі остаточно завершив тренерську кар'єру, і головним тренером команди став Френк О'Фаррелл. О'Фаррелл недовго пробув на своїй посаді - зокрема, через свою нездатність контролювати екстравагантні витівки Джорджа Беста. Рада директорів клубу вирішив передчасно розірвати контракт з О'Фарреллом, хоча він був розрахований на ще три роки [6].
Новим головним тренером команди став нещодавно призначений на пост тренера збірної Шотландії Томмі Догерті. Уже через місяць Догерті відмовився від роботи в збірній Шотландії, а його першим завданням в «Юнайтед» стало збереження клубу у вищому дивізіоні. Догерті вдалося добитися цього результату протягом першого року, але вже за підсумками сезону 1973/74 клуб вилетів у Другій дивізіон. У наступному сезоні «Юнайтед» повернувся в Перший дивізіон, і відразу після повернення посів у ньому третє місце, а також вийшов у фінал Кубка Англії 1976 року. У наступному сезоні клубу вдалося виграти фінал Кубка Англії у «Ліверпуля». Незабаром з'ясувалося, що у Догерті роман з дружиною клубного фізіотерапевта, після чого його відразу ж звільнили [7], замінивши на головного тренера «Квінз Парк Рейнджерс» Дейва Секстона.
Секстон був головним тренером «Юнайтед» протягом п'яти сезонів, але не зміг виграти з клубом жодного трофея. 1981 року головним тренером команди був призначений Рон Аткінсон. Аткінсону вдалося домогтися з командою вдалих виступів в кубкових турнірах: за п'ять років під його керівництвом «Юнайтед» виграв два Кубки Англії. При ньому команда досить успішно виступала в чемпіонаті, але після невдалого початку сезону 1986/87, Аткінсон був звільнений [8]. На місце головного тренера команди був призначений Алекс Фергюсон, який прославився тим, що тричі виграв Перший дивізіон чемпіонату Шотландії з «Абердіном», перервавши здавалося непорушниме домінування в Шотландії «Селтіка» і «Рейнджерс» [9].
З моменту свого призначення Фергюсон відзначився кількома вкрай вигідними для команди придбаннями, включаючи підписання контракту з Петером Шмейхелем і Еріком Кантона, кожен з яких обійшовся клубу менш ніж в £ 1,5 млн[10]. У сезоні 1992/93 Фергюсон повернув чемпіонський титул на «Олд Траффорд», по закінченні 26 років після останньої перемоги «Юнайтед» у чемпіонаті. Протягом наступного десятиліття Фергюсон вигравав Прем'єр-лігу ще шість разів, включаючи рекордний «хет-трик» чемпіонських титулів з 1999 по 2001 роки, який не вдавався ще жодному тренеру з однією командою [11]. 1999 року Фергюсон привів клуб до знаменитого «потроєнь»: перемоги в Прем'єр-лізі, Кубку Англії та Лізі чемпіонів УЄФА. Відтоді він виграв ще три чемпіонські титули Прем'єр-ліги, попри ряд заяв про свою швидку відставку [12]. У сезоні 2007/08 Фергюсон в десятий раз виграв Прем'єр-лігу, і вдруге - Лігу чемпіонів УЄФА. У наступному сезоні Фергюсон виграв 11-й титул Прем'єр-ліги, а також Кубок Футбольної ліги. У сезоні 2009/10 «Юнайтед» в четвертий раз виграв Кубок Футбольної ліги під керівництвом Фергюсона. У травні 2011 року Фергюсон виграв 12-й титул Прем'єр-ліги, зробивши «Манчестер Юнайтед» найтитулованішим клубом Англії (19 чемпіонських титулів) [13]. У сезоні 2012/13 Фергюсон виграв свій 13-й титул Прем'єр-ліги, а «Манчестер Юнайтед» став 20-кратним чемпіоном Англії.
Статистика
Інформація відкоригована станом на 4 березня 2015 року. У статистику включений тільки офіційні матчі.
↑Відсоток перемог округляється до сотих (два знака після коми)
↑ абвгСекретар комітету, який обирав склад команди на матч
↑Тренерська статистика Ей Ейч Елбата недоступна, тому невідома точна дата його призначення на посаду клубного секретаря.
↑Уоллуорт був тільки секретарем клубу, тому не включається до списку офіційних тренерів клубу.
↑Мерфі був призначений виконувачем обов'язків головного тренера клубу після мюнхенської авіакатастрофи і керував командою, поки Метт Басбі перебував у лікарні і відновлювався від травм.
↑Гіггз був призначений виконувачем обов'язків головного тренера клубу після звільнення Девіда Мойєса 22 квітня 2014 до призначення нового головного тренера.
.jpg){kind=small}
.jpg)
.jpg)
.jpg)
