Рум'янцев Олександр Іванович

Рум'янцев Олександр Іванович Румянцев Александр Иванович
Рум'янцев Олександр Іванович Портрет Олександра Івановича Рум'янцева роботи Боровиковського Володимира Лукича (1811 р.)
Прапор Астраханський губернатор
1735 — 1735
Прапор Казанський губернатор
1735 — 1736
Прапор Головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду
1735 — 1737
Попередник:	Барятинський Іван Федорович
Спадкоємець:	Шипов Іван Опанасович
Народження:	1680(1680) Костромський повіт^d, Московське царство[1]
Смерть:	15 березня 1749(1749-03-15) Москва
Поховання:	Chrysostom Monastery^d
Національність:	росіянин
Країна:	Російська імперія
Рід:	Rumyantsev^d
Батько:	Румянцев Іван Іванович, стольник
Мати:	Q126116213?
Шлюб:	Румянцева Марія Андріївна
Діти:	Катерина (1721-?), Дар'я (1723—1817), Петро (1725—1796), Парасковія (1731—1786).
Військова служба
Звання:	граф, генерал-аншеф
Нагороди:	Орден Святого Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського
Медіафайли у Вікісховищі

Рум'янцев Олександр Іванович (1680 — 15 березня 1749)  — граф, генерал-аншеф, головний командир Малоросійського тимчасового Правління гетьманського уряду (з 27 листопада по 30 грудня 1736 року та з 6 березня 1738 по 2 березня 1740 року), виконувач обов'язків Київського губернатора (1737—1738 рр.), Астраханський губернатор (28 липня — 16 жовтня р.), Казанський губернатор (жовтень 1735 — листопад 1736 р.).

Справа Полуботка

В 1703 році почав військову службу в Преображенському полку. Після того як його помітив сам Петро I, став його ординарцем. Виконував його дипломатичні доручення. Як наближений до монарха, супроводжував російського царя в 1716 році за кордон.^[2]

В 1723 році вперше побував у Глухові куди був направлений імператором Петром І, щоб з'ясувати настрій в Малоросії та вирішити справи полковника і наказного гетьмана Павла Леонтійовича Полуботка.^[3]

В 1735 році починається час губернаторства. Спочатку, О.Рум'янцев, у 1735 році (з 27 липня по 16 жовтня) був астраханським, а потім в 1735—1736 роках — казанським губернатором.

Глухівсько-Київський період

27 листопада 1736 року був призначений Головним командиром Правління гетьманського уряду у Глухові. Але спершу спробув на головній посаді Лівобережної України лише місяць (до 30 грудня 1736 р.)

Маючи з січня 1737 року звання генерал-аншефа, О.Рум'янцев рік, з жовтня 1737 по листопад 1738 рр., виконував обов'язки Київського губернатора.

Одночасно, 6 березня 1738 року був повернутий на попередню посаду у Глухові. Головним командиром Правління гетьманського уряду він працював до 2 березня 1740 року.^[4]

Потім знову О.Рум'янцев був на дипломатичній роботі. В 1740 р. він направлений посланий надзвичайним і повноважним послом до Константинополя.

Родина

В 1720 році О.Рум'янцев одружився з 21-річною донькою графа Андрія Артамоновича Матвєєва — Марією.

У них народились четверо дітей: Катерина (1721—1786), що була одружена з генерал-поручиком Н. М. Леонтьєвим, а Дар'я (1723—1817) — з графом Ф. І. Вальдштейном, а потім за дійсним таємним радником князем Ю. М. Трубецкім.

Син Петро уславився посадою президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора Лівобережної України.

Донька Парасковія (1729—1786) статс-дама виййшла заміж за генерал-аншефа Я. А. Брюса.^[3]

Примітки

1. Tatar Encyclopedia — 2002.
   d:Track:Q18070243
2. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. Даты рождения и смерти — Половцов А. А. Русский Биографический Словарь, Т.: «Романова — Рясовский», С. 460—477
3. Сухарева Ольга Владимировна. Кто был кто в России от Петра I до Павла I [Текст] / О. В. Сухарева. — М. : Астрель ; М. : АСТ ; М. : Люкс, 2005. — 704 с. — ISBN 5-17-023261-6
4. Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 9, 288.

Джерела

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Знаменитые россияне XVIII—XIX веков. Биографии и портреты. По изданию великого князя Николай Михайловича «Русские портреты XVIII и XIX столетий»/Сост. Е. Ф. Петинова. — СПб., 1996. С. 129, 131—133. (рос.)
• Золотарёв В. А. Апостолы армии Российской. — М.: Воентехиздат, 1993. — С. 292—299, 315—330, 339—370. (рос.)
• Лубченков Ю. Н. Фельдмаршал службы российской: Ист. повествование. — М.: Мол. гвардия, 1988. — 112 с.: ил. (рос.)
• Меерович Г. И. Румянцев в Петербурге. — Л.: Лениздат, 1987. — 236 с. (рос.)
• Петелин В. В. Фельдмаршал Румянцев: Докум. повествование. — М.: Воениздат, 1989. — 464 с. (рос.)
• Румянцев П. А. Документы. Т. 1–3. — М.: Воениздат, 1953—1959. (рос.)
• Тарапыгин Ф. А. Известные русские военные деятели. Краткое их жизнеописание. — СПб.: тип. И. В. Леонтьева, 1911. — С. 15–22. (рос.)
• Фельдмаршал Румянцев. Сборник документов и материалов. 1725—1796. Русские полководцы. Документы и материалы. — М.: Госполитиздат, 1947. — 407 с. (рос.)