Наразі Російська Федерація утримує невідому кількість солдатів у Придністров'ї, невизнаній державі, що міжнародною спільнотою визнана частиною Молдови. Ця російська військова присутність бере свій початок з 1992 року, коли радянська 14-та гвардійська армія втрутилася у війну в Придністров'ї на підтримку придністровських сепаратистських сил. Після закінчення війни, яка закінчилася підтримуваною Росією перемогою Придністров'я та фактичною незалежністю регіону, російські війська залишилися в нібито миротворчій місії та реорганізовані в 1995 році в Оперативну групу російських сил (ОГРС), частина якої зараз охороняє склад боєприпасів Кобасна. Сьогодні уряд Молдови вважає присутність цих російських військ нелегітимним і закликає до їх виведення та заміни міжнародними силами. Проте Росія виступила проти цього. 15 березня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи визнала Придністров'я територією Молдови, окупованою Росією.[1]
14-та армія була сформована як підрозділ Радянської Армії 25 листопада 1956 року зі складу 10-го гвардійського Будапештського стрілецького корпусу, що раніше входив до Одеського військового округу зі штабом у Кишиневі. У 1964 році 88-ма мотострілецька дивізія стала 180-ю мотострілецькою дивізією, а 118-та МРД стала 48-ю МРД. У 1980-х роках штаб армії був перенесений до Тирасполя, в межах тодішньої Молдавської РСР. До 1991 року армія складалася з чотирьох мотострілецьких дивізій та інших менших підрозділів. На лівому березі Дністра в районі Придністров'я перебували лише 59-та гвардійська мотострілецька дивізія та деякі менші частини, у тому числі 1162-й зенітно-ракетний полк.[2] Інші формування, у тому числі 28-ма гвардійська та 180-та мотострілецька дивізії, перейшли через кордон України та увійшли до складу Сухопутних військ України. За даними джерел в армії, місцеві придністровці становили переважну більшість її солдатів, у тому числі 51 відсоток офіцерів і 79 відсотків призовників.[3]
У 1990 році до складу 14-ї гвардійської армії входили такі частини.[5]
Напруга між Придністров'ям та центральним урядом Молдови виник на останніх етапах існування Радянського Союзу (СРСР), під час його розпаду. Цей конфлікт зрештою переріс у Придністровський конфлікт, найактивнішу стадію цього протистояння.
Хоча офіційна політика Російської Федерації на початку широкого збройного конфлікту в 1992 році була політикою нейтралітету, багато солдатів і офіцерів 14-тої армії прихильно ставилися до проголошення Придністровської Молдавської Республіки, перейшли до ПМР і брали активну участь у бойових діях. у складі своїх збройних сил Республіканської гвардії. Крім того, значну кількість військової техніки було вилучено без опору або передано Збройним силам ПМР.[10]
Командувач армії генерал Г. І. Яковлєв відкрито підтримував новостворену ПМР. Брав участь у створенні ПМР, був обраний до Верховної Ради ПМР і 3 грудня 1991 року зайняв посаду першого голови Управління оборони ПМР, через що Головнокомандувач Збройними Силами СНД Євген Шапошников, позбавив його звання та звільнив із військової служби в російській армії. Наступник Яковлєва генерал Юрій Неткачов зайняв більш нейтральну позицію у конфлікті.[11] Однак його спроби посередництва між Кишиневом (столиця Молдови) і Тирасполем (столиця ПМР) були значною мірою невдалими.
23 березня 1992 року Шапошников підписав указ про передачу Республіці Молдова військової техніки підрозділів 14-тої гвардійської армії, дислокованих на правому березі Дністра. Ця військова техніка становила більшу частину техніки, використаної Молдавською національною армією під час наступної війни за Придністров'я. Другим указом, виданим 1 квітня Борисом Єльциним, особовий склад 14-тої гвардійської армії, а також уся лівобережна військова техніка, включаючи великий склад боєприпасів у Кобасні, передано під контроль Росії.
У червні 1992 року ситуація переросла до відкритого бойового бою. У зв'язку з майже програшем російської армії під час найтяжчих боїв у місті Бендери та навколо нього, внаслідок скоординованого наступу молдовських військ, генерал-майор Олександр Лебедь прибув до штабу 14-ї армії 23 червня з наказом зупинити постійний конфлікт будь-якими доступними засобами, перевіряти армію, не допускати крадіжок озброєння зі своїх складів та забезпечувати безперешкодну евакуацію озброєння та особового складу армії з Молдови та через територію України. Коротко оцінивши ситуацію, він прийняв командування армією, звільнивши Неткачова, і наказав своїм військам вступити в конфлікт безпосередньо. 3 липня о 03:00 масований артилерійський удар із з'єднань 14-ї армії, дислокованих на лівому березі Дністра, знищив молдавські сили, зосереджені в лісі неподалік села Гирбовец, поблизу Бендер, фактично завершивши військову фазу конфлікту. За словами принаймні одного молдовського джерела, в результаті обстрілу загинули 112 молдавських солдатів.
Після завершення конфлікту до регіону було переміщено окремий російський підрозділ у складі спільних російсько-молдовсько-придністровських миротворчих сил — Спільної контрольної комісії. Сама 14-та гвардійська армія була переформована в квітні 1995 року в Оперативну групу російських військ (ОГРФ), яка перебувала під командуванням Московського військового округу і відповідала за охорону складу боєприпасів «Кобасна». Інше нове джерело вказує дату розформування 14-ї гвардійської армії 25 червня 1995 р.[12] 59-та гвардійська мотострілецька дивізія 1 червня 1997 року стала 8-ю гвардійською мотострілецькою бригадою[13]. Зараз у складі близько 1200 військовослужбовців, за даними « Коммерсант-Власть» у 2005 році, вони складалися з 8-мої гвардійської мотострілецької бригади, 1162-го зенітно-ракетного полку, 15-го полку зв'язку та інших підрозділів підтримки.
1 листопада 2002 року 8-ма бригада була розформована,[13] а решта особового складу, чисельністю 5719 осіб, були поглинені командуванням миротворчих сил.
В результаті скорочення чисельності Оперативної групи (командуючий генерал-майор Борис Сергєєв) чисельність, що залишилася, станом на 2006 рік становить близько 1000—1500 військовослужбовців і складається з:[14]
Оперативна група під командуванням російського полковника Дмитра Зеленкова станом на червень 2019 року налічувала 1500 військових. Він працює разом зі Спільною контрольною комісією.[15]
18 листопада 2008 року Парламентська асамблея НАТО прийняла резолюцію, в якій закликала Росію «поважати свої зобов'язання, взяті на Стамбульському саміті ОБСЄ в 1999 році, і вивести свою незаконну військову присутність з Придністровського регіону Молдови найближчим часом».[16]
7 квітня 2016 року Росія оголосила, що виведе свої війська з Молдови, як тільки буде вирішена проблема ліквідації складів озброєння 14-тої армії. Ускладненням виведення є необхідність транзиту озброєння через Україну, яка мала ворожі стосунки після анексії Криму Росією та російського вторгнення на Схід України у 2014 році[17].
27 червня 2016 року в Придністров'ї набув чинності новий закон, який карає за дії чи публічні заяви, у тому числі через використання ЗМІ, інформаційно-телекомунікаційних чи інтернет-мереж з критикою так званої миротворчої місії російської армії в Придністров'ї, або представлення тлумачень військової місії російської армії, які уряд Придністров'я вважає «помилковими». Покарання — до трьох років позбавлення волі для простих людей або до семи років позбавлення волі, якщо злочин вчинено особою або групою осіб за попередньою змовою.[18]
22 червня 2018 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію (документ A/72/L.58), яка закликала Російську Федерацію беззастережно вивести свої війська та озброєння без затримок з території Республіки Молдова.
До сьогодні Молдова продовжує просити вивести російські війська з Придністров'я, зробивши заяву, зокрема, і в 2021 році[19]. Крім того, на початку 2022 році, на тлі поглиблення російсько-української кризи, з'явилися звинувачення української розвідки про те, що Росія намагається готувати «провокації» проти російських солдатів у Придністров'ї, щоб створити привід для російського вторгнення в Україну.[20]