Народився у селі Мирча сучасного Великоберезнянського районуЗакарпатської області в родині вчителів. Навчався у сільській народній школі, але отримати фахову і вищу освіту йому не вдалося.[1] Ще в юнацьком віці прилучився до політичного життя. За часів Австро-Угорщини із 1907 до 1911 року був членом угорської соціал-демократичної робітничої партії. Проходив дійсну службу в рядах австро-угорської армії, після закінчення якої позбувся членства у вищезазначеній партії.
Після приєднання Закарпаття до Чехословаччини вступив до чехословацької соціал-демократичної партії. Протягом 1929-1930 обирався членом президії крайової організації даної партії й одночасно депутатом земського представництва від неї. Виконував обов'язки заступника голови «Крайового Союзу руських народно-просвітних товариств на Підкарпатській Русі», до якого ввійшли 12 закарпатських організацій.
У 1936 році його виключили із соціал-демократичної партії за «націоналістичний ухил», оскільки наполягав на тому, щоб до крайового земського представництва обрали не чеха за національністю, а українця. Таку позицію Ревая кваліфікували як «порушення партійної дисципліни».[2]
На відміну від проукраїнських політиків старшого покоління, Федір Ревай вирізнявся радикалізмом, проте це не вплинуло на високий авторитет серед однодумців більш поміркованого Августина Волошина. Громадський діяч брав активну участь у діяльності «Просвіти» (1920—1939 роки) як член управи, Центральної Руської (Української) Народної Ради. Став учасником ряду з'їздів: делегатом II з'їзду української молоді в Мукачеві (1934), Всепросвітянського з'їзду в Ужгороді (1937), Великих зборів Української Народної Ради (16 жовтня1938 року).[3]
Після угорської окупації ув'язнений у Тячівській тюрмі, згодом у таборі в селі Крива, потім у Вар'юлопоші біля Ніредьгази.
Після звільнення жив і працював у Хусті, політикою не займався, проте намагався через угорських націоналістів добитися автономних прав для Закарпаття (1939—1941).
.svg){kind=small}
