4 носових ТА калібру 650 мм і 2 носових ТА калібру 533 мм.
Ракетне озброєння
20 шахтних ПУ РБ. Ракетний комплекс Д-19, ракети Р-39 «Варіант»
Підводні човни проєкту 941 «Акула» (за натівською класифікацією: «Typhoon») — радянські підводні човни атомні з ракетами балістичними, серія важких атомних ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, мобільних пускових комплексів підводного базування для запуску міжконтинентальних балістичних ракет з ядерною головною частиною.
Станом на 2024 рік три човни утилізовано, ще три - ТК-17, ТК-20 і ТК-208 — виведені зі складу флоту і знаходяться в Сєверодвінську. Останній човен проєкту 941, ТК-208 «Дмитрий Донской» вивели з бойового складу ВМФ РФ та відправили на утилізацію в лютому 2023 року[1].
Історія
Новий тип ПЧАРБ проєкту 941 «Акула» — пряма відповідь СРСР на будівництво у США ПЧАРБ «Огайо». Перші човни обох проєктів закладено в 1976 р., тактико-технічне завдання поставлено урядом на проєкт 941 «Акула» у грудні 1972 р. розробнику ЦКБ МТ «Рубін» (головний його конструктор — С. М. Ковальов).
Розміри човна зумовлено, і габаритами нових твердопаливних трьохступеневих міжконтинентальних балістичних ракетР-39 (РСМ-52), якими планувалося озброїти ПЧ, — і можливістю човна проламувати лід Північного Льодовитого океану. Ця радянська ракета за ТТХ була кращою за американську «Трайдент-1», встановленою на ПЧ «Огайо», але виявилася вдвічі довшою і втричі важчою, чому й було прийнято рішення будувати стратегічний ракетоносій нового покоління. Позначалися вони як «тяжкі крейсери» — ТК. Головний човен цього проєкту ТК-208, був спущений на воду на місяць раніше американського, 4 липня 1981 року і був переданий флоту 12 грудня 1989 року. Усього з 1981 по 1989 рік було побудовано і передано флоту 6 човнів типу «Акула». Будівництво цього «9-поверхового» човна забезпечувало більше тисячі підприємств Союзу. Брежнєв спеціально назвав «Акулу» «Тайфуном» аби ввести в оману супротивників по холодній війні.
«Акула» у Сєвєродвінську, фото зі супутника 10 жовтня 1982 року
Спеціально для забезпечення перезаряджання ракет і торпед в 1986 році був побудований дизель-електричний транспорт «Олександр Брикін», проєкту 11570, котрий міг перевозити до 16 балістичних ракет для ПЧА. Для побудови «Акули» на «Сєвмаші» було зведено новий — найбільший у світі — критий елінг (стапель), цех № 55.
Конструкція
Цей ПЧ є найбільшим у світі. За конструкцією є багатокорпусним підводним човном, внутрішня частина котрого є за формою катамараном, складеного з 5 міцних корпусів, принаймні три з них є діаметром близько 10 м. Зовнішній легкий корпус з протиакустичним покриттям. Два найбільших (головних) розташовані паралельно один до одного і розташовані симетрично відносно діаметральної площини човна. Наявний великий запас плавучості, понад 40 %.
Перед рубкою корабля, в головних корпусах, розташовані у два ряди 20 шахт для балістичних ракет. У носовій частині, перпендикулярно двом головним, розташований торпедний корпус, у якому розташовані торпедні апарати, пристрої швидкого заряджання і запас торпед.
Для комфортності особового складу офіцери розміщені в двох- і чотирьохмісних каютах з умивальниками, телевізорами і кондиціонерами. Матроси — в маломісних кубриках. Є спортзал, басейн, солярій, сауна, «живий куток» тощо. На флоті цей ПЧ мав неформальну назву «Хілтон».
В підводному стані більш половини водозаміщення припадає на баластну воду, за що їх на флоті називали ще і «водовозами», а в конкуруючому КБ «Малахіт — «перемогою техніки над здоровим глуздом». Причиною такого рішення була вимога забезпечити найменшу осадку човна до 8 м для можливості використання наявних пірсів і ремонтних баз. Ще 15 000 т води ПЧ «возить» з собою для забезпечення НУС (нормальних умов старту) при запуску ракет вагою 90 тонн.
Також великий запас плавучості і дозволяє човну проламувати лід товщиною до 2,5 м, що і дало йому вперше можливість нести бойову службу у високих широтах аж до північного полюсу. Для проламування льоду човен акуратно спливає до поверхні, впирається рубкою і носом у лід, потім проводиться максимальна продувка баластних цистерн. Що більше баластних вод, тим товстіший лід можна проламувати. Човен не був розрахований для плавання у теплих водах, при температурі води вище +10 градусів могли виникнути технічні проблеми.
Усі 6 побудованих ПЧ базувались на Північному флоті в Західній Ліці (губа Нєрпічья) за 45 км від кордону з Норвегією.
Корпус
«Акула», вигляд з правої раковини
Ці човни будувалися спеціально для дії в Північному Льодовитому океані. Вони мають посилене огородження рубки, носові рулі висувні, горизонтальні рулі є за гвинтами, що зокрема і дозволяє тим ПЧ спливати в місцях з «тонким» льодом, при товщині льоду до 2,5 м. Зимою товщина льоду в Північному Льодовитому океані сягає зазвичай 1,2-2 метри.
Міцні корпуси виготовлені з титанових сплавів, а легкий зі сталі й покритий гумою для протилокаційного захисту. Загальна вага гуми зокрема становить 800 тонн.
Енергетичне обладнання
Двохвальна ядерна (два водо-водяних реакторів на теплових нейтронах ОК-650 з тепловою потужністю 190 МВт, дві паротурбіни потужністю 50 000 к.с.), чотири турбогенератори потужністю 3200 кВт, два дизель-генератори потужністю 800 кВт.
Встановлено два низькооборотних малошумних семилопасних гребних гвинта, фіксованого кроку. Для зменшення рівня шуму гвинти встановлені в кільцевих обтікачах.
Для маневрування в обмеженому просторі є підрулюючі пристрої, дві відкидні колонки в носовій і кормовій частині з електродвигунами. по 750 кВт, і поворотними гребними гвинтами.
Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання
РЛС ОНЦ, пасивна низькочастотна ГАС, буксирована ГАС «Піраміда», гідролокатор, ГАС наведення торпед, комплекси радіо електронного пошуку і розвідки, оптоелектронний комплекс, радіо-супутникова й інерційна навігаційні системи, системи супутникової і ДХ/СДХ зв'язку (дві буксируємі антени), гідроакустична станція міношукач МГ-519 «Арфа», ехольодомір МГ-518 «Север»;
Озброєння
Призначений для нанесення ракетних ударів по великих військово-промислових об'єктах ворога.
Основне: 20 шахтних ПУ РБ. Ракетний комплекс Д-19, ракети Р-39 «Варіант», трьохступеневі, твердопаливні балістичні. Маса ракети 90 тонн, довжина 17,1 м. Дальність 8300 км. Бойова частина — 10 роздільних боєголовок з індивідуальним наведенням по 100 кілотонн. Запуск може проводитися з надводного і з підводного положення, з глибин до 55 м. Можливий старт «залпом», тобто з малим інтервалом між стартом окремих ракет. Старт відбувається з сухої шахти з допомогою порохового акумулятора тиску, що допомагає зменшити інтервал між запусками і рівень передстартового шуму.
Додаткове: 4 носових ТА калібру 650 мм і 2 носових ТА калібру 533-мм (22 торпеди СЕТ-65 і ТЕСТ-71М, а також виставлення мінного загородження). Для ближнього бою (до 20 км) використовуються самонаведені електричні і телекеровані електричні торпеди (з самонаведенням). Для бою до 120 км є ракетно-пусковий комплекс «Водопад», «В'юга» або «Шквал» здатний нести ядерний заряд потужністю 100 кілотонн, або торпеду. Протиповітряна оборона забезпечується вісьмома комплексами ПЗРК «Ігла-1М»
Інциденти
3-4 грудня 1997 року в Баренцовому морі при утилізації ракет методом відстрілу з борту АПЧ «Акула», в присутності спостерігачів від США, на відстані 4 км від неї був виявлений американський багатоцільовий АПЧ типу «Лос-Анжелес». Після здійснення російською стороною попереджувальних підривів двох глибинних бомб човен ВМС США покинув район стрільб.
Сучасний статус і перспективи
В боєготовому стані вже немає жодного човна цього типу. Один використовується як випробувальний, один перебуває на модернізації і ще один знаходиться в резерві. Три вже порізані на брухт. Ракет до таких човнів вже немає, а нова ракета ще не доведена до серійного виробництва, знаходиться на етапі випробувань.
Оцінка проєкту
Datei: Typhoon class submarine.jpg
Через наявність в СРСР ракетоносіїв типу «Акула» США згодилися на підписання запропонованого їм договору ОСО-2, але усе зробили аби ті човни вивести з бойового складу флоту СРСР і РФ. Мабуть тому, що під льодами півночі на такі човни в США жодної протидії не було.
ТК-202: Заводський номер − 712. Закладений 1 жовтня1980. Спущений на воду 26 квітня1982. Переданий флоту 28 грудня1983. В 2005 року порізаний на брухт при фінансовій підтримці США.
ТК-12 «Симбірськ»: Заводський номер − 713. Закладений 19 квітня1980. Спущений на воду 17 грудня1983. Переданий флоту 26 грудня1984 (15 січня1985 — до складу ПФ). У 1998 році виключений зі складу ВМФ РФ. 26 липня 2005 року доставлений в Сєвєродвінськ для утилізації в рамках російсько-американської програми «Совместного уменьшения угрозы». Утилізований.
ТК-13: Заводський номер — 724. Закладений 23 лютого1982 (05.01.1984). Спущений на воду 30 квітня1985. Переданий флоту 26 грудня1985 (30.12.1985). 15.06.2007 з американською стороною підписаний контракт на утилізацію. 3 липня 2008 року в док-камері на «Звёздочке» була почата утилізація.
ТК-17 «Архангельськ»: Заводський номер − 725. Закладений 24 лютого1985. Спущений на воду 12 грудня1986. Переданий флоту 15 грудня1987. Через відсутність боєкомплекту в 2006 році виведений в резерв, екіпаж скорочений, можливо буде модернізований по проєкту 941У.
ТК-20 «Сєвєрсталь»: Заводський номер − 727. Закладений 27 серпня1985. Спущений на воду 11 квітня1989. Переданий флоту 19 грудня1989. Через відсутність боєкомплекту в 2004 році виведений в резерв. Можливо, буде модернізований по проєкту 941УМ.
ТК-210: Заводський номер − 728. Не закладався. Готувались корпусні конструкції. Розібрані в 1990 році.
Ю. И. Александров, А. Н. Гусев. Боевые корабли мира на рубеже XX—XXI века. Справочник. Часть I. Подводные лодки. СПб 2000.
Осипенко, Л.; Жильцов, Л.; Мормуль, Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
Ю. В. Апальков: Подводные лодки советского флота 1945—1991, том I. 2009, ISBN 978-5-903080-55-7.
Справочник «Подводные лодки России», том IV, часть 1, 1ЦНИИ МО РФ (кораблестроения ВМФ), ЦКБ «Рубин», СПБ, 1996 год.
Norman Polmar und Kenneth J. Moore: Cold War submarines: the design and construction of U.S. and Soviet submarines, 1945—2001. Potomac Books Inc., 2003, ISBN 978-1-57488-594-1 (englisch)
CHANT, Chris. Válečné lodě současnosti. Praha: Deus, 2006. ISBN 80-86215-81-4. S. 256.
PEJČOCH, Ivo; NOVÁK, Zdeněk; HÁJEK, Tomáš. Válečné lodě 7 — Druhá část zemí Evropy po roce 1945. Praha: Ares, 1998. ISBN 80-86158-08-X. S. 353.
Jan Radziemski, «Hiroszima» i jej siostry. Historia atomowych okrętów podwodnych projektu 658 w: Okręty Wojenne nr 6/2003, ISSN 1231-014X
.JPG)
_class_submarine_DD-ST-85-06625.jpg)
