Книга Пригоди української літератури Ростислава Семківа - це захоплива подорож в історію української літератури від Сковороди до Жадана та метамодерну, в якій автор пропонує доволі незвичний погляд як на найпотужніші твори української літератури останніх двох із гаком століть, так і на літературні стилі і напрями загалом. Книга року BBC-2023 Есеїстика.[1]
Книга відкриває по-новому головних українських письменників, що говорили потрібні речі, але говорили вміючи сказати.[1] Книжка наголошує на тому, що українська література дуже різноманітна, та показує її в контексті європейських літератур, тому що зв'язки з європейськими літературами в українських митців завжди були сильніші, ніж з російською літературою, і наші письменники завжди цікавились тим, що відбувається в Європі й ментально були частиною Європи.[2]
Нагороди та чарти:
Доречність проведення книжкової премії під час війни Світлана Пиркало, культурна радниця ЄБРР, член журі конкурсу Книга року ВВС, обгрунтовує тяглістю традиції слова-зброї українських митців. Понад століття тому Леся Українка пророкувала: «Може, в руках невідомих братів станеш ти кращим мечем на катів».[4]
Роксана Харчук відзначає декларацію нового дихання біографічного методу літературознавчих досліджень у книжці «Пригоди української літератури».[5] Ростислав Семків уточнює пропозицію Марка Павлишина надавати в літературному каноні перевагу текстові перед особою автора, творчості над біографією. Ростислав Семків пропонує їхнє об’єднання, коли, як зауважує Олена Галета у книжці «Нова словесність: українська література в антропологічній перспективі» (2023), «творчість постає невід’ємною частиною життєвого досвіду». І хоча для модерністів біографічний метод, який вийшов із романтизму, не був переконливим, - в основі будь-якої інтерпретації лежать тексти і факти, лише знання контексту робить інтерпретацію вірогідною. Ліквідація 223 українських письменників у часи сталінських репресій − серйозний аргумент на користь біографічного методу. Віра Агеєва, член журі конкурсу і професорка Києво-Могилянської академії, зазначила, що автор долає затяжну хворобу нудного й заакадемізованого літературознавства[4], змішує історію літератури з пригодницьким жанром[6].