в економіко-географічному аналізі світогосподарського розміщення факторів виробництва — історично сформований комплекс взаємопов'язаних економік, транспортних та природних структур Латвії, Литви, Естонії та Калінінградської області РФ, який розглядається як однієї з місцевих передумов сучасного розвитку європейської інтеграції та прикордонного співробітництва.
Район розташований на Східно-Європейській рівнині; типовий рельєф — холмисто-моренні гряди та піднесеності Балтійської гряди, розділені озерно-льодовиковими та зандровими низинами. Багато озер, боліт та лугів. Головні височини — Жямайтська, Латгальська, Відземська, Ханья, Отепя, заввишки 200—250 м. Максимальна висота — 317 м (Суур-Мунамягі, в Естонії поблизу кордону з Латвією). Низовини — Середньолитовська, Середньолатвівйська та Західно-Естонська.
Клімат вологий; літо помірно тепле, зима м'яка. Переважний тип лісів — змішані хвойно-листяні; з порід дерев — сосна, ялина, береза, осика, вільха. Місцями трапляються широколистяні породи: дуб і липа, на півдні району — ясен та граб. Ліси займають 32 % території району.
Населення — 8 701 тис. осіб (1987): литовці, латвійці, естонці, росіяни, євреї, білоруси та ін. Середня густота населення (1975) - 41,8 осіб /км². При території, що становила близько 1 % площі СРСР, на район доводилося 3,2 % населення країни.
Унікальною спеціалізацією Балтії є бурштин. Основний його видобуток ведеться в Калінінградській області; річна потужність кар'єру — від 400 до 1000 т бурштину; по вичерпанні запасів велася розвідка та облаштування нових родовищ.
Сприятливе приморське географічне положення та морський вихід в Атлантичний океан забезпечили країнам Балтії розвиток рибальства та рибопереробної промисловості, морського суднобудування та судноремонту. Розвинений морський транспорт та портове господарство; порти союзного значення — Рига, Калінінград, Таллінн, Клайпеда, Лієпая, Вентспілс — відігравали важливу роль у зовнішньоторговельних морських перевезеннях СРСР. До Другої світової війни вилов риби вівся лише в Балтійському морі; після приєднання до СРСР балтійські республіки отримали сучасний океанський рибальський флот, що дозволив перейти до лову риби головним чином в Атлантичному океані.
Балтія була тісно інтегрована в загальносоюзну систему розміщення продуктивних сил, що забезпечувало високу ефективність використання її природного та трудового потенціалу.
Головними складовими ввезення з інших економічних районів були паливо та сировина: нафтопродукти, природний газ, вугілля, прокат чорних та кольорових металів, ділова деревина, пиломатеріали, бавовна, шерсть, а також деякі види машин (трактори, комбайни, автомобілі) та устаткування. Ввозилося також продуктове та фуражне зерно.
Прибалтика була в СРСР третьою за важливістю, забезпеченістю інфраструктурою та популярністю зоною курортів та туризму після Чорноморського узбережжя Кавказу та Криму. Специфіка геологічної будови, наявність обширний пляжів, мальовничих озерно-лісових місцевостей, а також мінеральних джерел дозволила створити розгалужену мережу курортів (в тому числі лікувальних) та центрів відпочинку. У їх числі:
в Естонії — Пярну, Хаапсалу, Нарва-Йиесуу
в Латвії — Юрмала, Балдоне
в Литві — Паланга, Друскінінкай, Бірштонас, Лікенай
в Калінінградській області — Світлогорськ, Зеленоградськ.
Серед інших економічних районів СРСР Балтія відрізнялася великою густотою мережі залізниць (6,19 тис. км), автомобільних доріг з твердим покриттям (56 тис. км), а також розвиненим річковим судноплавством (Нямунас, Преголя, Даугава, Лієлупе, Вента, Емайигі, Нарва). Протяжність внутрішніх судноплавних водних шляхів становила (включаючи Чудське та Псковське озера) 2 тис. км (1973).
Література
Гербів В. Р. Прибалтійський економічний район / Гол.ред. А.М.Прохоров // Велика радянська енциклопедія, 3-е вид. — Радянська енциклопедія, 1975. — С. 607.
